— Ти врятував мені життя, це була моя дурна помилка, бо я змусила тебе прийти до мене в готель.

Вона ще раз поцілувала його.

— Як ти? Дай глянути на твою руку.

Домініка піднесла його руку до уст і поцілувала тильний бік.

— Чому ти не приходив до мене?

Він відступив від неї.

— Ти хоча б збиралася сказати мені про цей будинок? — дерев’яно сказав Нейт. — Ти збиралася сказати мені, де ти є?

Його слова долетіли до неї крізь повітря у вигляді пурпурових дисків. Вона мовби відчувала, як вони б’ються об її тіло. Вийшла на балкон.

— Так, звичайно, — сказала Домініка, — за кілька днів. Бенфорд попросив мене помовчати два-три дні. Аби все вгамувалося.

Вона схилилася на поруччя. Нейт підійшов і схилився на одвірок. Його пурпурова аура пульсувала, ніби хтось клацав вимикачем світла. Нейтові руки тремтіли, тому він сховав їх до кишень.

— Як ти знайшов мене? — спитала Домініка.

— Все, що стосується цієї справи, — квартири, сигнали, РЕР, — повідомляється у штаб, — сказав Нейт. — Я відправив кілька каблограм, але Бенфорд із Форсайтом, вочевидь, також відправили кілька штук закритими каналами. Мені вдалося прочитати деякі з них, порушивши приписи. Взагалі-то, я прочитав доволі багато.

Домініка кинула на нього погляд, огледіла його гало, прочитала його обличчя, відчула його злість. Це те, чого й хотів Бенфорд.

— Ти знаєш, що Володимира Корчного заарештували в Москві? — різко сказав Нейт. — Є дані РЕР і деякі побіжні звіти, секретна лінія з Москви просто розривається. Ти знаєш, що він у Лефортові?

Домініка не відповіла.

— Що ти сказала своєму дядькові, коли телефонувала до Москви? — запитав Нейт.

Його тон був рівний, беземоційний. Домініка відчула важкість, обважніння в животі.

— Нєйт, Бенфорд не хоче, щоб ми обговорювали це. Він висловився ясно.

— У каблограмах сказано, що ти дзвонила своєму дядькові. Сказала йому, що ми були разом. Там повідомляють, ніби я розповів тобі про крота, яким керував у Москві. Хто наказав тобі розповісти це?

Нейт стояв понуро, опустивши руки по боках, його аура пульсувала.