— Ти знаєш, що цей твій дзвінок, вірогідно, й призвів до арешту Корчного? Що ти сказала Єгорову?
— Про що ти говориш? — запитала Домініка, знічена, налякана.
Вона відчула, як у ній прокидається гнів, більше тому, що саме Нейт казав їй такі речі. Треба запитати в нього.
— Ти віриш, що я
— То ти не знала? Все це описано у звітах, — сказав Нейт.
— Мені байдуже, що там у тих звітах, — сказала вона, підступаючи до нього на крок. — Невже ти віриш, що я могла б заподіяти шкоду йому, цій людині?
Вона згадала настанови Бенфорда нічого не обговорювати.
— Коли ти не подзвонила мені, коли сховалася, я думав, це робиться з міркувань безпеки. Але як ти могла погодитись зрадити генерала? Твій дзвінок до Москви став поштовхом до його арешту.
Домініка не могла нічого відповісти, лише дивилась на нього.
— Це Бенфорд наказав тобі зробити це?
Нейт пробігся пальцями по своєму волоссю.
— Ти виконувала накази. Купилася на план. Якою б не була мета, твоя роль головного агента вже забезпечена. Мої вітання.
Пурпур та емоції, ніби лава, що ллється з гори.
— Про що ти говориш? — сказала Домініка. — Я нікого не продавала.
— Ну, завдяки твоєму дзвінку Корчной у Лефортові. Тепер ти номер один. Він програв конкуренцію.
— То ти вважаєш, це я зробила? — сказала Домініка. — Не розмовляй зі мною так.
Їй хотілося кричати, та натомість вона випльовувала слова пошепки.
— Після всього, через що ми пройшли, після всього, що було між нами.
Домініка не дозволяла собі заплакати.