Джек почав випрямлятися, тоді зупинився й примружив очі. У затінку під висним вибалком, заховані від руйнівного впливу негоди, виднілися графіті. Та якщо їх малювали діти, то вони вже давно померли, багато століть тому. На одному були зображені люди-палички зі списами-паличками, які оточували якогось звіра, мабуть, антилопу — принаймні щось таке рогате. На другому люди-палички стояли перед чимось на кшталт вігвама. І на третьому, вкрай збляклому, людина-паличка стояла над розпростертим тілом іншої людини-палички, тріумфально здіймаючи над головою списа.
«Піктограми, — подумав Джек, — і навіть не найкращі, якщо вірити великому вождю. Діти в дитсадочку і то краще б намалювали, та я помру, а вони ще довго тут бовванітимуть. Особливо якщо рак до мене добереться».
Від цієї думки він розлютився. Підібрав гострий уламок каменю і став молотити ним по піктограмах, поки не знищив.
«Ось вам, — подумав він. — Ось вам, мертві довбні. Вас нема, і я переміг».
Тоді йому сяйнула думка, що він починає божеволіти… або вже збожеволів. Джек відмахнувся й продовжив шлях угору. Діставшись до верхівки скелі, він побачив, що йому відкривається чудовий вид на парковку, сувенірну крамничку і позабиваний вхід до Мерісвіллської діри. Його візитер із татуйованими пальцями не був остаточно впевнений, що докучники таки сюди доїдуть, але якщо доїдуть, то Джек мав із ними розібратися. І «вінчестер» йому допоможе, у цьому Джек не сумнівався. Якщо вони не приїдуть, якщо просто повернуться до Флінт-Сіті, переговоривши з чоловіком, заради якого сюди дісталися, то на цьому робота Джека скінчиться. Так принаймні запевнив його візитер, Госкінз буде живий і здоровий. Без раку.
«А що як він бреше? Що як він дав рак, а забрати не зможе? І що як раку взагалі не було? Що як
Від цих думок Джек також відмахнувся. Відчинив кофр, дістав «вінчестер» і почепив приціл. Парковка і вхід у печеру постали перед ним, мов на долоні. Якщо докучники приїдуть, то будуть завбільшки з касу, яку він проминув на початку.
Джек заповз у затінок висної скелі (спершу подивившись, чи немає там змій, скорпіонів та іншої живності) і зробив ковток води — запивши нею пару пігулок з амфетаміном. На додачу — порція кокаїну з чотириграмової пляшечки, яку продав йому Коді (ніякої халяви, коли йдеться про колумбійський порошок). Тепер він сидів у звичайній засаді, як уже бувало дюжину разів протягом його кар’єри копа. Джек чекав, тримаючи «вінчестер» на колінах, час від часу поринав у дрімоту, але завжди й неодмінно був насторожі, готовий помітити будь-який рух. Так тривало, поки сонце не схилилося до обрію. Тоді він підвівся й поморщився через затерплі м’язи.