— Ми ще стільки всього не знаємо, — сказала Голлі. — Звідки він узявся. Що то за хробаки — хвороба якась чи позаземна форма життя. Імена його жертв — не тільки дітей, яких він убив, а й тих, кого звинуватили в убивствах. Не сумніваюсь, їх було дуже багато. Дуже. Бачив, яке в нього обличчя стало під кінець? Як він змінився?

— Так, — відповів Ралф; цього він ніколи не забуде.

— Не знаємо, скільки він устиг прожити. Як захищав себе. Чим він узагалі був.

— Ну, хоч це нам відомо, — сказав Ралф. — Він — воно — було El Cuco. О, і ще дещо: цей сучий син уже мертвий.

  23

Вони вже подолали більшу частину шляху, коли почули уривчасті гудки автомобільного клаксона. Голлі зупинилася й закусила губи, яким і так уже добряче дісталося.

— Заспокойся, — сказав Ралф. — Це, мабуть, Юн.

Стежка поширшала, стала не такою крутою, і вони змогли прискорити крок. Коли Ралф із Голлі обігнули службовий сарай, то побачили, що сигналив і справді Юн — спустивши ноги на асфальт, він сидів у пікапі Госкінза й тиснув правою рукою на клаксон. Набрякла і закривавлена лівиця поліном лежала в нього на колінах.

— Кидай сигналити, — сказав Ралф. — Мама з татком уже прийшли. Ти як?

— Рука, паскуда така, болить як не в себе, але загалом я окей. Ви з ним розібралися? З Еl Cuco?

— Розібралися, — відповів Ралф. — Голлі розібралася. Він був не людиною, та все одно помер. Дні дітовбивці скінчилися.

— Голлі розібралася? — Юн глянув на неї. — Як?