Вони заїхали на парковку, і Ралф вибрався з пікапа. Обми­наючи капот, він зустрівся з Голлі, і цього разу саме вона його обійняла — швидко, проте міцно. Орендований кросовер уже майже вигорів, дим рідшав.

Обережно, кілька разів посупившись і посичавши від болю, Юн пересів на пасажирське сидіння. Коли Ралф нахилився до нього у вікно, лейтенант спитав:

— Ви певні, що він мертвий?

Ралф знав, що питання не про Госкінза.

— Ви певні?

— Так. Він не те щоб розтопився, як Зла відьма заходу [267], але схоже. Як тут зчиниться рейвах, то копи не знайдуть нічого, крім його одягу і, може, купки дохлих хробаків.

— Хробаків?

— Судячи з того, як швидко вони помирали, — зауважила Голлі, — гадаю, що хробаки вже розкладуться вщент. Але на одязі лишиться ДНК, і якщо його знічев’я вирішать порівняти з Клодовим, то можуть отримати збіг.

— Або суміш від Клода й Террі, бо перетворення ще не закінчилось. Ти ж це помітила, так?

Голлі кивнула.

— І зразок не матиме ніякої цінності. Я думаю, що з Клодом усе буде гаразд, — Ралф дістав із кишені мобільник і вклав його в здорову руку Юна. — Зможеш зробити всі необхідні дзвінки, щойно поділки з’являться?

— Claro [268].

— І пам’ятаєш, у якій послідовності?

Юн узявся перераховувати, і тоді ж із боку Тіппіта долинув тихий виск сирен. Здається, хтось таки помітив дим, але очевидець не потурбувався приїхати й усе дослідити самотужки. І це, мабуть, було добре.

— Окружному прокурору Біллу Семюелзу. Потім — твоїй дружині. Після того — голові Ґеллеру. Під кінець — капітану Горасу Кінні з Техаського дорожнього патруля. Усі номери є в телефонній книзі. З Болтонами поговоримо особисто.

— Я з ними говоритиму, — сказала Голлі. — А ти сидітимеш собі тихенько й руки не займатимеш.

— Дуже важливо, щоб Клод і Лаві погодилися з нашим поясненням, — додав Ралф. — А тепер — їдьте. Якщо вас застануть пожежники, то ви тут надовго застрягнете.