Треба тримати руки подалі від шиї Реби. Тримати якомога далі. Жінки бачили їх двох у фургоні. Його рука стискає підлокітник дивана. Пальці протикають оббивку.

Твоє серце гучно калатає так

І тепер тріпотить

Тепер воно тріпотить

Намагається вирватись так

Тепер воно швидке й легке, швидше й легше, і

Зникло

О, воно зникло

Реба кладе голову йому на стегно та обертає до нього блискучу щоку. Запускає йому під сорочку руку й зігріває теплом його груди.

– Сподіваюсь, я тебе не дуже шокувала, – сказала вона.

Але Доларгайда шокував саме звук її живого голосу, і він став обмацувати її рукою, аби перевірити, чи б’ється серце, і воно билося. Вона ніжно обхопила руку в себе на грудях.

– Боже мій, ти ще не все, так?

Жива жінка. Як дивно. Сповнений сили, своєї чи Драконової, він вільно підняв її з дивана. Вона нічого не важила, і нести її було набагато легше, ніж мляве тіло. Тільки не нагору. Тільки не нагору. Уже треба поспішати. Хоч кудись. Швидше. Бабусине ліжко, під ними ковзає сатинове покривало.

– Ой, зажди, я їх зніму. Ох, порвалися. Байдуже. Давай. Господи Боже, чоловіче. Як до-о-о-обре. Прошу, не притискай мене долі, дай-но я до тебе піднімуся й сама все візьму.

З Ребою, своєю єдиною живою жінкою, він потрапив у єдину мильну бульбашку часу. Він уперше відчув, що все правильно: він вивільняє власне життя, повз смерть посилає самого себе в зоряну пітьму, подалі від цієї планети болю, рухається гармонійними відстанями до миру й надії на спочинок.

Лежачи поруч із нею в темряві, він поклав на неї руку й ніжно стулив її, закрив вихід назовні. Уві сні Доларгайд, проклятий убивця одинадцяти людей, знову й знов прислухався до її серця.

О´брази. Барокові перлини117, що летять крізь привітну темряву. Той самий пістолет, яким він стріляв у місяць. Великий феєрверк, що він бачив у Гонконзі, під назвою «Дракон сіє свої перлини».

Дракон.

Доларгайд почувався приголомшеним, розколотим. І всю цю довгу ніч, лежачи біля неї, він прислухався до самого себе – того, що мав спускатися сходами в кімоно.

Раз уночі вона заворушилась, спросонку почала шукати склянку на нічному столику. У знайденій склянці заторохтіли бабусині зуби.