Ґрем замислився, чи в неї було бідне дитинство. Певно, що так, бо її власні діти були аж занадто вичепурені.

Ґрем також знав бідність у дитинстві, подорожуючи з татом від човнярських майстерень у Білоксі й Ґрінвіллі до озерних катерів на Ері. Вічний новачок у класі, вічний чужинець. У нього виробилася напівприхована образа на багатіїв.

Може, Валері Лідс теж виросла в бідності. Ґрему знову закортіло передивитися свій фільм про неї. Можна це зробити в кімнаті для присяжних. Ні. Лідси не становили для нього нагальної проблеми. Він знав Лідсів. А Джекобі не знав.

Він страждав від браку тісного знайомства з Джекобі. Пожежа в детройтському будинку забрала все – сімейні альбоми й щоденники, певно, теж.

Ґрем намагався пізнати їх за допомогою речей, яких вони прагнули, купляли й використовували. Тільки це в нього й було.

Справа із затвердження заповіту лежала в теці три дюйми завтовшки, і більшість документів – списки предметів у власності, устаткування для нового будинку після переїзду до Бірмінгема. «Лише поглянь на все це лайно». Усе було застраховано й зареєстровано разом із серійними номерами, як того вимагала страхова компанія. Певна річ, що як людина один раз погоріла, то на наступний раз застрахує геть усе.

Юрист, Байрон Меткаф, надіслав копії страхових декларацій під перебивний папір замість ксероксів. Перебивки розмазалися, їх було важко читати.

У Джекобі був катер на гідролижах, у Лідсів був катер на гідролижах. У Джекобі був мотоцикл із коляскою, у Лідсів – трейловий велосипед. Ґрем лизнув великий палець і перегорнув сторінку.

Четвертим об’єктом на другій сторінці став кінопроектор Chinon Pacific.

Ґрем зупинився. Як він міг таке проґавити? Він був передивився кожну скриню на кожному піддоні на складі в Бірмінгемі, вишукував предмети, які наблизили б його до родини Джекобі.

Де ж був проектор? Можна ще раз порівняти страхові декларації з інвентарним списком, який виконавець заповіту Байрон Меткаф склав для зберігання речей Джекобі. Пункти в цьому списку перевірив керівник складу, який підписав контракт на зберігання.

За п’ятнадцять хвилин Ґрем перечитав список речей на складі. Ані проектора, ані камери, ані плівки.

Ґрем відкинувся на спинку стільця й втупився в Джекобі, що усміхалися до нього з фотографії.

Що ж ви, в біса, з ним зробили?

Чи його вкрали?

Чи вкрав його вбивця?

Якщо вкрав убивця, то чи продав він його перекупнику?

Господи Боже, дай мені зачіпку з перекупником.

Ґрем більше не відчував утоми. Він хотів з’ясувати, чи не пропало ще щось. Цілу годину шукав, порівнював інвентарний список зі складу зі страховими деклараціями. Усе на місці, крім кількох дорогоцінних дрібничок. Вони мали бути в переліку речей, що зберігалися в комірці самого Байрона Меткафа, у банківському сховищі в Бірмінгемі.