51

51

Коли Ґрем і Кроуфорд прибули до чорного руйновища, де колись стояв будинок Доларгайда, Ейнсворт обережно пересипав попіл у чисті бляшанки з-під фарби.

Він був вимазаний у сажі, а під вухом пишнів великий пухир. Унизу в підвалі працював спеціальний агент Яновіц із «вибухового» відділу.

Біля запилюженого «олдсмобіля» на алеї тинявся високий мішкуватий чоловік. Він перехопив Кроуфорда й Ґрема, коли ті вийшли на подвір’я.

– Ви Кроуфорд?

– Саме так.

– Мене звати Роберт Л. Дулані. Я судмедексперт, і це моя юрисдикція.

Він показав їм візитівку, на якій було написано: «Голосуйте за Роберта Л. Дулані».

Кроуфорд перечекав.

– Ваші люди знайшли якісь речдоки й мусили б одразу передати їх мені. Я вже майже годину чекаю.

– Вибачте за незручності, містере Дулані. Вони діють за моїми вказівками. Чому б вам не присісти до себе в машину, і я з усім розберуся.

Дулані пішов слідом за ними. Кроуфорд розвернувся:

– Перепрошую, містере Дулані. Сядьте в свою машину.

Завідувач відділу Ейнсворт шкірився, світив білими зубами на почорнілому обличчі. Він цілий ранок просіював попіл.

– Як голова відділу вибухівки, я з превеликим задоволенням…

– Дрочиш ближніх, це ми знаємо, – сказав Яновіц, вибираючись із чорної хащі підвалу.

– Мовчати, салаго Яновіц! Краще принеси наші знахідки.

Він кинув Яновіцу ключі від автівки.

Яновіц дістав із багажника федерального седана довгу картонну коробку. До дна коробки була дротами прикручена рушниця з обгорілим прикладом і дулами, покрученими від жару. У меншій коробці лежав почорнілий автоматичний пістолет.