Фрост кермував, а Ріццолі думала про те життя, що згорнулося всередині неї самої. Про те, яка тонка стіна м’язів та шкіри захищала це дитя. Лезо заходить не надто глибоко. Швидкий надріз, униз по животу, від грудини до тазу, не переживаючи про шрами, бо рана ця ніколи не загоїться і турбуватися про материне здоров’я не треба. Вона — просто лушпайка, яку можна викинути, забравши з неї скарб. Детектив притиснула долоні до живота, їй раптом стало млосно від думки про те, що зараз, можливо, доводиться терпіти Метті Первіс. Звісно ж, Метті не радували гротескні картинки, які вона бачила в дзеркалі. Можливо, вона дивилася на розтяжки, які павутинням укривали її живіт, і оплакувала свою втрачену принадність. Горювала, бо чоловік тепер дивився на неї без зацікавлення, без пристрасті. Без любові.

«Чи знала вона, що в Двейна є коханка?»

Ріццолі подивилася на Фроста.

— Йому потрібен посередник.

— Що?

— Коли він отримує новонародженого, що він із ним робить? Мусить принести до посередника. До того, хто влаштує всиновлення, зробить усі папери. І заплатить готівкою.

— Ван Ґейтс.

— Ми знаємо, що принаймні один раз він це вже робив.

— То було сорок років тому.

— І скільки дітей він віддав на всиновлення з того часу? Скільки немовлят отримали родини, котрі могли заплатити? Це має бути прибуткова справа.

«Достатньо для утримання статусної дружини в рожевому спандексі».

— Ван Ґейтс не погодиться на співпрацю.

— Нізащо. Але ми знаємо, що тепер шукати.

— Білий фургон.

Фрост помовчав.

— Знаєш, — сказав він, — якщо фургон таки з’явиться біля його дому, це буде значити, що…

Він не договорив. «Що Метті Первіс уже мертва», — подумала Ріццолі.