— Вона не виживе, — сказав Фрост.

— Знаю. — Ріццолі подивилася на нього. — У тебе на губах кров.

— Бачила б ти себе. Я б сказав, ми обидва добряче підставилися.

Детектив подумала про кров і всі ті жахи, які вона може нести в собі. ВІЛ. Гепатит.

— Вона наче була цілком здорова. — Це все, що вона могла сказати.

— І все одно, ти ж вагітна, і все таке.

То що, чорт забирай, вона тут робить, у крові мертвої жінки? «Мені б зараз сидіти вдома перед телевізором, — подумала вона, — піднявши розпухлі ноги. Таке життя не годиться для матері. Ні для кого не годиться».

Ріццолі спробувала підвестися з крісла. Фрост простягнув їй руку, і вперше вона прийняла її, дозволила підняти себе на ноги. «Іноді треба прийняти допомогу, — подумала вона. — Іноді слід визнати, що не можеш упоратися з усім сама». Її сорочка затверділа, на руках запеклися коричневі плями. Скоро приїдуть криміналісти, за ними — преса. Завжди ця клята преса.

Саме час привести себе до ладу і взятися до роботи.

Мора вийшла з автомобіля в спалахи камер, що дезорієнтували, та простягнуті мікрофони. Патрульне авто блимало синіми й білими вогнями, освітлюючи натовп свідків, котрі зібралися за периметром поліційної стрічки. Вона не вагалася, не давала ЗМІ жодного шансу налетіти на себе — швидко рушила до будинку, кивнула копу, який охороняв місце злочину.

Він збентежено кивнув їй у відповідь.

— Ем… доктор Костас уже тут…

— І я теж, — відповіла Мора, пірнувши під стрічку.

— Доктор Айлс?

— Він у будинку?

— Так, але…

Мора йшла далі, знаючи, що він її не зупинить. Її владний вигляд давав таке право доступу, яке мало хто з копів наважувався оскаржити. Перед дверима вона зупинилася, надягаючи рукавички та бахіли — необхідні модні аксесуари там, де йдеться про кров. Тоді ввійшла всередину, де криміналісти ледве зміряли її поглядом. Вони всі були знайомі, і не мали жодної причини оскаржити її присутність. Тож Мора безперешкодно зайшла з передпокою до вітальні, побачила закривавлений килим і розкидане медичне сміття, що лишила по собі команда парамедиків. Шприци, розірвані обгортки, криваві марлеві пов’язки. Тіла не було.

Вона рушила далі коридором, на стінах котрого жорстокість лишила свій слід. З одного боку — фонтан артеріальної крові. З іншого — краплі з леза переслідувача.

— Док? — З іншого боку коридору стояла Ріццолі.