До звіту було долучено знімок слона, і той був дійсно величезний, вищий за будинок.

— Ти можеш уявити? — сміючись, запитав Мілард. — Троянський слон!

— То вони просто спитали людей? — озвався Єнох, котрий деякий час прислухався до монологу Міларда. — Оце й була така їхня блискуча детективна робота?

— Проста, чесна детективна робота, — відповів Мілард. — У найкращому вигляді.

— Окей, — сказав я, — що вони ще робили?

— Займались періодикою! — почули ми надзвичайно схвильований голос Міларда. — Ось, ось! — Він прогорнув чимало сторінок, а потім показав нам той звіт, що шукав. — Там була одна молода жінка, яка швидко ставала невидимою. Вона була в статусі відособленої, і якщо згадати й мій власний досвід, то вона майже напевне була налякана. Мета Ейба полягала в тому, щоб знайти її до того, як вона зникне повністю, та доставити до якогось доброзичливо налаштованого клану дивних — бажано до інших «невидимок». Але справа прогнозувалася важкою: ця молода жінка при кожній попередній спробі контакту завжди тікала.

— І вони знайшли її завдяки газеті? — запитав я. — Як?

— Вони змогли визначити її місцезнаходження через заголовки в бульварних газетах. Такі газети ніколи не сприймалися серйозно, але час від часу в них можна знайти і справжні зерна правди. Бачиш? — Він перегорнув сторінку, і там ми побачити фотографію пари дітей на пляжі, а перед ними на піску лежала пожмакана газета. Заголовок був розфокусований, але читався — щось там про таємничу оголену дівчину.

— Завдяки цій смішній статті, — продовжив Мілард, — вони змогли прослідкувати за дівчиною до одного пляжного містечка в Каліфорнії, а потім до конкретного пляжу. Пляжі — жахливі місця для «невидимок», тому що пісок показує відбитки ваших ніг. Тому Ейб та Ейч змогли доволі довго супроводжувати її вздовж пляжу, не даючи їй звідти вийти, а тим часом назвались їй та пояснили, що з нею відбувається, і вона, зрештою, приняла їхню пропозицію допомоги.

— А якщо про наш об’єкт немає газетних заголовків? — запитала Емма. — І нічого такого надто очевидного, як луна-парк у місті?

— А якби вони опинились у школі серед трьох тисяч дітей, які всі виглядають дивно? — запитав Єнох.

— У випадках, коли було відоме місце, але не було інших підказок, вони зазвичай вирушали туди, змішувались із натовпом та просто чекали, поки дивні не видадуть себе якось.

— Стеження, — сказав я. — Наче у фільмах про копів.

— Як довго може тривати таке стеження? — запитала Бронвін.

— Тижнями, інколи довше.

— Тижнями?! — не повірив Єнох. — Довше?!

— Нам не знадобляться тижні, — сказав я. — Ми зайдемо до школи. Поговоримо з людьми. Попитаємо скрізь. Вам, народе, треба буде просто змішатися з іншими.