Яка там голка — у той момент я не зміг би знайти навіть копицю.

— Відмінний план, — підтвердила Емма. — Якщо я негайно хоч трохи не посплю, у мене можуть початися галюцинації.

— Хтось іде! — прошепотіла Бронвін.

Я поглянув у своє віконце та побачив спортивного вигляду білого чоловіка, котрий ішов у нашому напрямку. На ньому була чорна сорочка поло, заправлена в штани хакі, пластикові дзеркальні сонцезахисні окуляри, а в одній руці він тримав рацію — звичайна зовнішність для заступника директора в котрійсь американській школі.

— Імена! — гаркнув він.

— Привіт, — відказав я спокійним і приязним тоном.

— Ваші імена! — повторив він похмуро. — І дозвольте мені глянути на ваші водійські права.

— Ми не ходимо до цієї школи, тому й не повинні вам відповідати, — сказала Бронвін.

Єнох різко опустив голову та затулив собі обличчя долонями:

— Ідіотка.

Чоловік нахилився, щоб зазирнути в машину, та підніс до рота рацію.

— Базо, це периметр, у мене тут сторонні молоді люди, — а потім він попрямував до задньої частини автомобіля та почав уважно розглядати номерний знак.

Я завів машину та водночас трохи газонув. Двигун доволі голосно гаркнув, а той чоловік від несподіванки відскочив та, спіткнувшись, упав на сідниці. (Від цього трюку я вже, наче наркоман, почав відчувати залежність.) І, перш ніж чоловік звівся на ноги, я вже виїхав з узбіччя.

— Мені через нього не по собі, — поскаржилась Емма.

— Більшість заступників директорів такі, — сказав я.

А наступної миті я несподівано відчув у животі гострий біль. Коли я звернув за ріг і ми вже їхали вздовж довжелезної шкільної стіни, я зціпив зуби та нахилився вперед, намагаючись приховати той біль від інших.

Цікаво, невже то був порожняк? І чи він і був тією небезпекою, яка загрожувала нашому невідомому дивному?

Потім біль ущух, зникнувши так само швидко, як і прийшов, і я вирішив тримати поки що ці думки при собі.

* * *

Місце, де б ми змогли прихилити свої голови, ми знайшли завдяки пачці поштівок і світлин, які я взяв із дому, — тих самих, які Ейб надсилав мені зі своїх останніх подорожей. Я пригадав, що бачив якось на фото чи на поштівці одну адресу неподалік від Нью-Йорка, і коли ми від’їхали від школи на кілька миль, я припаркував автомобіль та, проглянувши вміст пачки, знайшов, що шукав. То був вицвілий фотознімок готельного номера зі старомодним інтер’єром, а на звороті містилась назва готелю, адреса, коротке послання від Ейба для мене та поштовий штемпель дев’ятирічної давності: