— Завдяки всеосяжним та докладним урокам нормалізації, які ти нам дав, це буде раз плюнути, — докинув Єнох.

— Це був сарказм! — вигукнула Бронвін радісно.

Єнох показав на неї пальцем:

— Тепер ти доганяєш.

* * *

Якби я не був так утомився, то впевнений, що усвідомлення мною неправдоподібності спання мого тут, на розкладному дивані, у той час коли Емма лежала в іншому кінці цієї ж кімнати, не дало б мені заснути принаймні півночі. Ця віддаленість між нами здавалась такою неприродною, і за якихось інших обставин це повністю поглинуло б мої думки, але тепер, щойно моя голова торкнулася подушки, я відключився. І, здається, минуло лише кілька хвилин, коли я знову розплющив очі. Наді мною схилилася Бронвін і термосила мене за плече. Вісім годин пролетіли, наче кількахвилинний передрім без сну, і, хоча я майже не почувався відпочилим, час було вже рухатися далі.

Заняття в школі мали розпочатися за пару годин, і я хотів, щоб ми весь цей день присвятили пошуку. Єдине, на що ми цього ранку дозволили собі змарнувати час, це побалували себе душем. Волосся в нас було жирне, а у вухах та під нігтями було повно бруду. А ми ж під час зустрічі з тією особою, хто б то не був, мали репрезентувати собою весь Дивосвіт. Принаймні ми погодилися, що не повинні виглядати так, наче всі ми спали в машині.

Першим душ прийняв я, і після цього в мене з’явилося трохи вільного часу, який я не знав, як убити. І я вирішив проаналізувати газетні статті, як це зробили колись Ейб та Ейч у випадку з невидимою дівчиною. Тепер, в Еру Інтернету, таким займатися простіше. Правда, для цього мені довелося покинути номер та вийти із часової петлі, щоб запрацював мій мобільник.

Стоячи коло морозильника у своєму спекотному, шумному двадцять першому столітті, я швидко проглянув на телефоні останні статті, де згадувалася ця школа. За короткий час я знайшов у бруклінському «Орлі» датовану кількома тижнями раніше статтю із заголовком «Дивні перебої з електроенергією в середній школі імені Гувера створюють нервову обстановку». Суть історії полягала в тому, що в розпал занять, під час якоїсь презентації в аудиторії, усе освітлення згасло. Вісімсот дітей поринули раптом у непроглядну пітьму, і це спричинило такий хаос, що виникла паніка, яка призвела до травм.

Я подумав, що це дивно. Що ж було такого жахливого в цій аварії? От у нашій школі, у схильній до бур із блискавкою та громом Флориді, це траплялося постійно. Тому я перемотав статтю вниз, до коментарів, де були відгуки учнів із тієї школи, та дізнався, що це було щось більше ніж просто аварія на електролінії. Аварійного освітлення, яке мав створювати генератор, також не було. А найдивніше написав один коментатор: «Ліхтарик на моєму мобільнику не працював, і нічий інший не працював». Освітлення з’явилося знову через кілька хвилин, але до того моменту дехто встиг отримати фізичні травми.