Доґфейс різко підняв руки:

— Вони що, ідіоти?

— Звісно, що так. Інакше, як би Френкі змогла їх узагалі спіймати?! — зауважив Рек.

— Забудь мій номер, — сказала Енджеліка, звертаючись до Френкі, та встала зі стільця.

— Їхні язики просто заніміли! — благала Френкі. — Не йди!

Френкі почала бити своїм кийком Бронвін, репетуючи:

— ГОВОРИ ЧІТКО!

Ця сцена настільки мене розгнівала, що в мене в голові щось перемкнуло, до мене повернувся мій голос, і тоді я крикнув:

— ПРИПИНИ!

Френкі, з люттю на обличчі, повернулась у мій бік та рушила зі своїм кийком до мене. Однак для цього їй треба було пройти мимо Емми, але та, виявляється, поки ніхто не бачив, устигла перепалити вірьовку на своїх зап’ястках. І хоча її ноги все ще були прив’язані до стільця, це не завадило їй накинутись на дівчину та вагою свого тіла нагнути Френкі до підлоги.

Емма затисла шию Френкі однією рукою в «трикутник» і стала її душити, а другу руку, із полум’ям, тримала поруч із обличчям дівчинки.

— Стоп, стоп, стоп! — заверещала Френкі, звиваючись та корчачись. Здавалося, вона втратила свій гіпнотичний вплив на Емму і, хоч як сильно намагалась, уже не змогла його повернути.

— Відпустіть нас, або я розплавлю їй пику! — закричала Емма. — Я серйозно! Я дійсно зроблю це!

— Та, будь ласка, — сказала Енджеліка. — Вона вже так дістала.

Інші розсміялися. Вони, здавалося, були здивовані, але не дуже засмучені раптовим поворотом подій.

— Чому ви стоїте? — закричала Френкі. — Убийте їх!

Доґфейс відкинувся на спинку стільця, поклав щиколотку на щиколотку, а руки заклав за потилицю та сплів пальці.

— Ну, не знаю, Френкі. Щойно стало так цікаво.

— Я згодна, — додала Енджеліка. — Уперше я рада, що сьогодні вилізла з ліжка.

Емма виглядала роздратованою.