Емма ж продовжувала тримати своє полум’я біля обличчя Френкі. Скидалося, наче ми танцювали навколо підпаленої шашки динаміту.

— Я маю одне питання до вас, і було б добре, якби ви відповіли щиро, — сказав Рек. — Такі люди, як ви, не гуляють по місту без вагомої причини. То що ви тут робите?

Гадаю, тоді я був подумав, що можу розмовляти з ними, як із рівними, але тепер, згадуючи ті події, я не можу сказати, чому я тоді їм відповів. Можливо тому, що в той момент я почувався гордим та сміливим, і правда просто сама якось вискочила в мене з рота.

— Ми прийшли допомогти їй — сказав я, кивнувши на Нур. — Вона є зовсім новий дивний, котрий опинився в небезпеці, і ми забираємо її з собою додому.

На якусь мить, поки ватажки кланів перетравлювали цю інформацію, а потім перезирались одне з одним, зависла напружена тиша.

— Ти кажеш, «зовсім новий»? — перепитав Доґфейс. — Ти маєш на увазі… вона відособлена? — Він подався трохи назад і сів на п’яти, а з його голосу зникло гарчання, і той знову став нормальним.

— Точно так, — відповіла Емма. — А в чому річ?

Енджеліка похитала головою. З її підборіддя скапувала дощова вода.

— Погано.

— Прокляття! — вигукнув Рек, ударивши кулаком по повітрю. — Прокляття, я реально хотів оцю гарячу штучку до своєї ватаги.

— Про що ти кажеш? — запитала Бронвін.

— Так, що оце щойно сталось? — запитала Нур.

Френкі почала здригатися від сміху.

— Ой, у вас проблеми? — озвалася вона.

— Заткнись, — сказала їй Емма.

— Викрадення відособленого дивного є серйозним злочином, — уставив своє слово «наставник». — Дуже тяжким злочином.

— Та не викрадали мене, — заявила Нур.

— Ви нетутешні, — сказав Рек, — і ви перевозите відособленого через кордони територій. А це означає… — Він голосно зітхнув та топнув ногою. — Ненавиджу це!

Доґфейс звівся на ноги та витер руки.

— Ми маємо вас здати, — сказав він. — Інакше станемо співучасниками злочину.