— Вам однаково, якщо вона помре?

— Авжеж, — байдужим тоном відповів «наставник».

— Ти не можеш так зі мною! — закричала Френкі. — Ти мій! Я тебе спіймала!

А тим часом я почав відчувати, що мало-помалу знову можу керувати своїми руками та ногами, так само як і язиком. Закляття дівчинки було зламане. Я поглянув на своїх друзів і зазначив, що вони теж почали рухати своїми кінцівками.

— Гадаю, ми поділимо їх порівну, — сказав Рек, витягнув із-за поясного ременя пістолет із товстим стволом та звів курок. — По-одному для вас, двоє для мене.

— Я маю кращу ідею, — заперечив Доґфейс. Він упав на всі чотири кінцівки та люто загарчав. — Я заберу всіх.

— Добром це для тебе не закінчиться, — попередила його Енджеліка. У її хмаринці спалахнуло яскраво-білим, а потім прогриміло. Те, що я вважав за дим, виявилось реальною грозовою хмарою. — І навіть не здумай застосувати свій вогонь проти нас, — звернулася вона до Емми.

— Ніхто нас не забере, — заявив я. — І ніхто нас не купить.

— Коли Рада імбрин дізнається, чим ви тут займаєтесь, у вас будуть серйозні-пресерйозні проблеми, — попередив Мілард.

У деяких учасників аукціону ця заява викликала здивування. Рек зробив крок уперед, і в його голосі несподівано з’явилися деякі нотки поваги, коли він сказав у відповідь:

— Ви неправильно нас зрозуміли. Ми не купуємо людей. Такий вид торгівлі вже протягом тривалого часу є незаконним. Але інколи ми робимо грошові внески для звільнення під заставу дивних, винних у скоєнні карних злочинів. Якщо згадані дивні нам подобаються.

— Яких карних злочинів? — запитав Мілард. — Це ви злочинці.

— Ви перетнули межі приватного володіння Френкі, — повідомив Доґфейс, а Френкі, котра від переляку не могла нічого сказати, енергійно закивала.

— Вона заманила нас у пастку! — сказала Бронвін. — Підмішала наркотики нам у їжу!

— «Іґнорантія леґіс немінем екскусат»,[80] — промовив «наставник». — «Незнання закону нікого не виправдовує».

— Отже, ми платимо за вас заставу, — продовжив Рек. — Ви не йдете до в’язниці, а натомість відплачуєте нам своєю службою протягом трьох місяців. Після цього багато хто вирішував залишитись із нами.

— Ті, хто вижив, — додав Доґфейс із лукавим вишкіром. — Наші ініціації не для боязких.

— Ви, міс, дуже талановита, — промовила Енджеліка, роблячи обережний крок до Емми та злегка їй уклонившись. — Я думаю, у моєму клані ви будете почуватись, як удома. Ми «елементалі», як і ви.

— Давайте прямо, — сказала Емма. — Я нікуди з вами не піду, і мої друзі теж.

— А я думаю, підеш, — уставив Доґфейс.