Раптом почувся гучний тріск, і, розриваючи вірьовки, зі стільця підвелася Бронвін.

— Не рухайся! — крикнув Рек. — Я стрілятиму!

— Ти стріляєш — я палю´, — обізвалась Емма.

— Роби, що вона каже! — запхикала Френкі.

Рек завагався, потім трохи опустив пістолет. Попри гарячі суперечки з нею, у дійсності аукціонери не хотіли смерті для Френкі. Або ж, насправді, вони не хотіли вбивати нас.

Бронвін підійшла до стільця Нур та з тріском розірвала вірьовки, якими та була зв’язана.

— Дякую, — сказала Нур, стаючи на ноги та розтираючи зап’ястки.

Після цього вона сильно вдарила рукою по повітрю і долонею, наче ковшем, вирвала з нього сліпуче світло, що йшло від театрального прожектора. Той і далі продовжував світити, сяючи там, угорі, але тепер його світловий конус завмер високо над нашими головами.

— Ось. Так краще. — Вона стиснула долоні разом, здавлюючи до меншого розміру повну пригорщу світла, яке вона зібрала, а потім засунула те, що вийшло, собі за щоку, де воно випирало, наче ціла жменя жувальної гумки, яка неймовірно яскраво світилась.

— Матір божа, — прошепотів собі під ніс Рек.

— Хто ви, люди? — запитав Доґфейс.

Бронвін щойно порвала вірьовки Міларда, а тепер ішла звільнити й мене.

— Вони не можуть бути тутешніми, — промовила Енджеліка. — Із такими дивними вміннями їх би тут усі знали.

— Пам’ятаєте витворів? — запитав Мілард.

— Ти, певне, жартуєш, — сказав Рек.

— Тепер вони мертві або у в’язниці через нас.

— Через нього переважно, — уточнила Бронвін. Вона розірвала вірьовку, яка тримала мої зап’ястки, а потім підняла мою руку, як піднімають руку переможця в змаганнях зі спортивної ходьби. — Ми підопічні пані Сапсан. І коли вона почує про те, що ви, люди, тут витворяєте, вона разом із іншими імбринами обрушить на ваші голови таке пекло, що ви навіть не зрозумієте, що вас знищило.

— Це найбожевільніша дурня, яку я будь-коли чув, — прокоментував Рек.

— Тоді, думаю, вони чудово нам підійдуть, — сказав Доґфейс.

Події продовжували розвиватися на нашу користь. Ми вже заслужили від ватажків кланів деяку — хоч і скупу, але — повагу, і баланс сил вирівнявся. Але вони все ще остерігалися нас — та одне одного, — і ніхто з них іще не опустив своєї зброї: Рек і досі тримав у руці пістолет, Доґфейс продовжував стояти на всіх чотирьох, готовий будь-якої миті накинутись, а в хмарі Енджеліки бушувала тиха буря, і кульки дощу падали їй на голову та на плечі.