— Думаєте, вони почнуть війну? — запитав Мілард. — Через нас?

— Не виключено, що ми ще маємо можливість виправити ситуацію. Але в низці ключових питань клани стоять одне від одного досить далеко. Вони повинні домовитись про кордони своїх територій, обрати миротворчу раду… ці питання неабиякі, а ставки великі. Якщо між ними почнеться війна, це стане катастрофою не тільки для американських дивних, але й для всіх нас. Війна — це такий мікроб, якого рідко вдається втримати в банці. І майже напевне вона буде розростатися.

Судячи з наших різко опущених плечей та пригніченого виразу на обличчях, усім нам було дуже соромно. І я вже пошкодував про все на світі. А найперше про те, що звернувся до Ейча.

Після, як нам здалося, безкінечно довгої паузи, пані Сапсан повернулася та подивилася на нас.

— А що гірше за все це, — сказала вона, зітхнувши, — гірше за недовіру кланів до нас — це те, що я відчуваю, що більше не можу довіряти вам.

— Не кажіть так, міс, не кажіть так, — заблагала Бронвін.

— Здається, більш за все я розчарована у вас, панно Брантлі. Подібна поведінка не диво для панни Блум або пана О’Коннора. Але ж ви завжди були така віддана та слухняна.

— Я все для вас зроблю, — сказала Бронвін. — Обіцяю.

— Ви протягом одного місяця в складі бригади прибиральників будете працювати на кухні тут, у Акрі.

— Так, так, авжеж, — проказала Бронвін, заповзято киваючи головою. Здавалося, вона отримала покарання з полегшенням, а це означало, що пробачення стало можливим.

— Панно Блум, я перепризначаю вас спалювачем сміття на Димній вулиці.

Я побачив, як Емма скривилась, але промовчала.

— Пане О’Коннор, ви будете прочищати димарі. Пане Нулінґс…

— Пані Сапсан? — перебив я її.

Вона зупинилась на середині речення. А на обличчях моїх друзів, коли вони глянули на мене в цю мить, я побачив — у когось більше, у когось менше — тінь зневіри.

— Що таке? — запитала пані Сапсан.

Я знав, що те, що я збирався запитати, буде зустрінуте в штики. Але, хай там як, я мав це сказати:

— А що з Нур?

— А що з нею? — запитала пані Сапсан. Я бачив, що її терпіння було на межі зриву. Але я не міг так це залишити.

— Ми просто… кинули її там, — пояснив я.