У Бронвін відвисла щелепа. Ніхто ще так не розмовляв із пані Сапсан.

Вона зробила крок уперед. І схилилася над ліжком, де я лежав.

— Так, пане Портман, це «фуфло». Але необхідність робити вибір між одним «фуфлом» та іншим і є конкретно тим, що робить саму посаду керівника «фуфлом». Конкретно тим, через що ми не залучаємо і ніколи не будемо залучати дітей до прийняття доленосних рішень на найвищому рівні.

Слово «дітей» вона сказала так підкреслено уїдливо, наче кинула ним у наші обличчя.

Я побачив, як Емма нахмурила брови.

— Пані Сапсан? — звернулася вона.

Пані Сапсан різко повернулася до неї та подивилася прямо в очі, наче викликаючи ту на словесну дуель.

— Що таке, панно Блум?

— Ми більше не діти.

— Так, — погодилася вона, — не діти. Ви довели це сьогодні.

Вона повернулася на підборах та гордо покрокувала геть із кімнати.

Після пані Сапсан у кімнаті повисла оглушлива тиша. І тільки коли звук її кроків покинув дім та затих, мої друзі змогли нарешті віднайти свої голоси.

— Ти такий козел, Портмане, — сказав Єнох. — Ти зробив її ще більш чокнутою. Усе триндиш про ту дівку!

— Якби хтось із нас і досі залишався в тій петлі, ми б усі хвилювались, — зауважив я. — То чому ми не повинні хвилюватися за неї?

— Це не наш клопіт, — промимрила Бронвін. — Так сказала пані Сапсан.

— Вони ж не збираються вбивати її або щось іще, — сказав Єнох. — З людьми Ліо їй буде безпечніше, ніж якби вона ховалась від вертольотів у якомусь покинутому будинку.

— Ми цього не знаємо! — відказав я. — Місія полягала в тому, щоб привести її в безпечну петлю, а не просто кинути її абикуди…

— Забудьте про цю криваву місію! — вибухнула Емма. — Немає більше ніякої місії! Місія завершена! Тупа від самого початку місія!

— Згодна, згодна, згодна, — зачастила Бронвін. — Нам слід забути, що це взагалі колись було, та сподіватися, що імбрини нас пробачать.

— Почасти це була і їхня вина! — зауважив я. — Нічого такого не сталося б, якби вони просто сказали нам, що відбувається. Я ж не знав, що вони саме мучились із якоюсь мирною угодою…