— Я знаю, що там сталось, — сказала пані Сапсан. — І якби було можливо привести її до Акра разом із нами, я б це зробила. Але всього нашого впливу там вистачило тільки на ваше звільнення. До того ж наполягати також і на її звільненні змусило б декого думати, що саме її ми весь цей час і хотіли. Що насправді ми прийшли все-таки за їхніми відособленими дивними. І це зірвало б мирні переговори.

Пані Сапсан казала правду. Але вона казала про політику, а я — про людину. Чи можна було нам уникнути війни і врятувати Нур? І тому я вперто продовжував:

— Ліо божевільний та небезпечний. Я знаю, що це може виглядати безумно, але, може, ми придумаємо якийсь спосіб, щоб витягти її звідти, і так, щоб ніхто не знав, що то були ми…

Емма пронизала мене таким гострим поглядом, наче то були не очі, а кинджали. «Припини», — сказала вона без звуку, лише вустами.

Я був упевнений, що пані Сапсан от-от утратить самовладання.

— Пане Портман, — сказала вона, — якщо цій дівчині загрожує небезпека, то це ваша вина. Я не можу повірити, що після всього, що я щойно тут розповіла, ви й досі наполягаєте, аби ми спробували забрати її з тієї петлі. Я просто не можу в це повірити.

— Я знаю, що це моя вина, і я визнаю´ це, — я говорив швидко, намагаючись викласти свою точку зору, не надто тиснучи пані Сапсан на нерви, — але якби ви самі бачили тих людей, котрі приходили за нею: у них були вертольоти і, типу, тактичне спорядження для спецоперацій.

— Очевидно, то був один із інших кланів.

— А от і ні, — я став переконувати її в протилежному, — хлопці Ліо навіть не здогадувалися, хто то був…

— Пане Портман.

— У ній є щось особливе, щось важливе, і я це відчуваю…

— Пане Портман!

— Джейкобе, перестань, — прошепотів Мілард.

— Знаєте, просто, я думаю, що Ейч не відправив би нас за нею, якби вона не була важливою. Він не ідіот.

— Пане Портман, вона не ваш клопіт! — пані Сапсан перейшла в кінці на крик.

Я ніколи раніше не чув, щоб вона так кричала. У кімнаті стало тихо. Навіть вуличний гамір, що долинав крізь віконце, здавалося, принишк.

Її просто трусило від гніву.

— Інколи заради досягнення більшого блага доводиться терпіти неприємні ситуації, — мовила вона, через силу намагаючись контролювати свій голос. — Безпека одного не може переважити безпеку тисяч.

Тепер уже розлютився я. І тому не вигадав нічого кращого, як сказати:

— Це фуфло.