Ектор лежав непорушно, досі дивлячись у її бік, але його погляд більше не був зосередженим.

Вона рухалася швидко й рвучко, витираючи «Глок», потому викинувши його через перило, слідом витерла кобуру та болторіз, добула обріз, що лежав у кінці коридора, намагаючись зосередитись на тому, як учинити далі. Вона й гадки не мала, що чекає на неї надворі. Крадучись, вона спускалася сходами й водночас швидко обмацувала пальцями поранення, щоб збагнути, якого їй завдано ушкодження. Лезо вбивці оминуло її сонну артерію, уразивши щелепу в нижньому куті й розітнувши їй половину мочки. Відітнутий шмат звисав на тлі шиї. Краса.

Діставши залишки лівої сережки у пошкодженому вусі — залишився тільки гачок і кілька скелець тонкого скла, що досі звисали на спіралеподібному шматку дроту, — вона зняла праву і вкинула їх у кишеню бронежилета. Нерозумно залишати по собі навіть такий мізерний доказ, що може стати підказкою для її ворогів, натякнувши їм, що вона жива.

На першому поверсі вона на хвильку пішла подивитись, як Арні. Він лежав обличчям у підлогу. Вона могла побачити лише те, що залишилось від його потилиці. Безперечно, він не страждав, але то була слабка розрада.

Вона хотіла зібрати докази, виходячи, але зараз не мала певності, що має на це час. Собаки сиділи тихо — чи свідчить це, що все гаразд?

Утім, після граду випалів нагорі, не скидалось, щоб хтось надворі не помітив її присутності. Вона боком пішла до дверець авто й присіла за ним, нижче, як їй здавалось, ніж будь-хто, хто стріляв би з дверей, зміг поцілити. Вона перехилилась і зі скрипом відчинила двері. Ніхто в неї не стрельнув.

— Деніеле? — промовила голосно.

— Алекс, — прокричав він у відповідь.

Його голос пролунав із таким полегшенням, яке раптом відчула вона зараз.

— З тобою все добре? — перепитала вона.

— Так. А з тобою?

— Я виходжу, не стріляй.

Вона вийшла крізь парадні двері, піднявши руки над головою, про всяк випадок. Ейнштейн скочив із-за Лоли й за мить опинився біля її ніг.

Кинувши зброю, вона побігла до джипа. Він освітлювався лише світлом із передніх дверей і вікон, але з її боку здавалось, що його зовсім не пошкоджено навмисно влаштованою ними аварією.

Деніел вислизнув з водійського сидіння.

— Що то за постріл? — спитала, стишуючи голос у міру того, як підходила ближче. Собаки навколо машини видавались спокійними, але…

— Останній чоловік. Мабуть, він заліз із боку будинку, щоб не натрапити на собак. Він намагався перелізти на дах над ґанком.

Деніел показав рушницею в бік темної купи на гравії зі східного боку будинку. Вона зсунула протигаз на чоло, обережно знімаючи мотузки з лівого вуха так, щоб не торкатись його. Вона змінила траєкторію, ідучи ближче до зігнутої фігури. Ейнштейн ішов за нею, наче тінь. Звичайна німецька вівчарка тупцювалась неподалік, немов це тіло її зовсім не цікавило.