Вона видихнула. Що їм робити з усіма цими собаками?

— І що далі? — спитав Деніел, коли вона закінчила. Він стояв поруч із ґанком, тримаючи гвинтівку в руках і оглядаючи рівнини, що їх оточували.

— Можеш накласти кілька швів мені на вухо, поки я не прибрала «аптечку»?

Він уперся.

— Я правильно не зашию.

— Це легко, — запевнила вона. — Чи ти ніколи ґудзика не пришивав?

— Не до людської плоті, — пробурмотів він, але, перекинувши ґвинтівку через плече, щось іще промовляючи, пішов сходами вгору.

Вона запалила сірник і простерелізувала голку. Медична техніка не найвищого ґатунку, але це найкраще, що вона могла вдіяти за таких обставин. Вона швидко помахала голкою туди-сюди, щоб та вичахла, а потім уділа нитку для зашивання і зав’язала вузлик на одному кінці.

Простягнула йому голку разом із парою чистих рукавичок. Він, надівши рукавички, поволі потягся за голкою. Здавалося, навіть торкатись її не хотів. Відхиливши голову назад, вона полила рану антисептиком, чекаючи, поки обпалена голка зробить стібки по всій рані аж до вуха. Потім нахилилась, під кутом підставивши йому свою щелепу, переконавшись, що на неї падає найяскравіший промінь світла.

— Мабуть, достатньо й трьох маленьких. Почни ззаду й протягни крізь рану.

— А місцева анестезія?

— У мені вже вдосталь знеболювального, — збрехала вона.

Голка розтинала її щелепу, як тавро. Але «Виживання» у неї закінчилось, а будь-який інший препарат принаймні частково обмежить її можливості. Це не нагальна справа, це просто біль.

Він присів біля неї навпочіпки та обережно приклав пальці до краю її підборіддя.

— Дуже близько до яремної вени, — зітхнув він здивовано й налякано.

— Еге, він вправний.

Деніел відвернувся від неї, втягнувши ротом повітря, тому вона не могла це інтерпретувати.

— Ну ж бо, зашивай, Деніеле. Треба поквапитись.

Він зробив глибокий вдих, і за мить вона відчула, як голка прошиває їй мочку вуха. Вона передчувала це, тому не видавала болю виразом обличчя і не дозволяла собі стискати кулаки; вона навчилась локалізовувати свої реакції. Лише напружила м’язи живота, щоб напруга цілком перейшла туди.

— Добре, — мовила вона, щойно впевнилась, що може зберігати спокійний тон. — Ти молодець. А тепер просто підбери шматки докупи й приший їх на місце.