Поки вона говорила, його пальці вправно виконували завдання. Вона не відчувала голки, коли він шив нижню частину вуха, гірше було, коли зашивав зверху. Тільки три маленьких стібки. Після першого вже було не так боляче.

— Мені зав’язати вузлика абощо?

— Так, ззаду, будь ласка.

Вона відчувала, як нитка тягне вухо, коли він шив.

— Зроблено.

Підвівши на нього очі, вона всміхнулась. У розітнутій щелепі посмикувало.

— Дякую, мені було б важко зашити самотужки.

Він торкнувся її щоки.

— Чекай, дай-но я накладу пов’язку.

Вона сиділа, випроставшись, поки він намазав рану маззю, а потім замотав її щоку бинтом. Замотав і вухо спереду й ззаду.

— Мабуть, треба було його спочатку промити, — пробурмотів він.

— Наразі досить. Перенесімо Лолу в джип.

— Я візьму її.

Деніел обережно взяв сплячу Лолу на руки. Її довгі лапи та вуха звисали й гойдалися з кожним його кроком. Алекс відчула, як усередині здіймається бульбашка недоречного сміху, і ковтнула слину. Не час для веселощів.

Деніел поклав Лолу за пасажирським сидінням. У джипі було лише два сидіння попереду. Вона здогадалась, що Кевін прибрав решту сидінь, аби звільнити місце для вантажів.

— І що тепер? — спитав Деніел, повертаючись до неї, поки вона досі сиділа на ґанку. Мабуть, він дивувався, що вона не робить нічого для того, щоб випередити події.

Глибоко вдихнувши, вона випростала спину.

— Дай телефон. Час поговорити з твоїм братом.

— Ми вже їдемо?

— Я маю зробити лише одне, але повинна спочатку повідомити про це його.