— Про що?

— Ми мусимо спалити будинок вщент.

При цих словах його очі широко розплющились від подиву. Поволі він добув телефон із кишені бронежилета.

— Зателефонувати треба мені, — мовив він.

— Він уже мене ненавидить, — зазначила вона.

— Але все це трапилось через мою вину.

— Однак не ти наймав ватагу кілерів.

Захитавши головою, він натиснув кнопку живлення, щоб увімкнути телефон.

— Гаразд, — пробурмотіла вона.

Складаючи медикаменти в «аптечку», вона кутиком ока спостерігала за Деніелом. Він набрав єдиний вхідний дзвінок, але перш ніж устиг торкнутися кнопки виклику, телефон знову задзеленчав.

Деніел утягнув повітря, достоту як нещодавно, перш ніж зробити на її вусі перший стібок. Вона збагнула, що ця розмова буде найважчим з-поміж їхніх завдань.

Він клацнув на екран. Вона почула, як Кевін закричав настільки голосно, що перше, що їй спало на думку, — телефон був на гучномовці.

— НЕ СМІЙ КИДАТИ СЛУХАВКУ, КОЛИ МИ РОЗМОВЛЯЄМО, ТИ…

— Кев, це я. Кев! Це Денні!

— ЩО В БІСА КОЇТЬСЯ?

— Це я винен, Кев. Я був бовдуром. Я все знищив. Мені так прикро!

— ЩО ТИ ТАМ МИМРИШ?

— Арні помер, Кев. Мені прикро, Кев. І кілька собак. Не знаю, скільки точно. Я винен у всьому. Я волів би сказати тобі, як…

— ПОКЛИЧ ОТРУЙНИЦЮ ДО ТЕЛЕФОНУ!

— Це я винен, Кев. Я накоїв…