У кімнаті вона познімала заплямований кров’ю одяг і одягла чисті джинси та футболку. Вона згорнула свій спальний мішок, загорнувши решту одягу в нього, а потім зібрала лабораторний набір у вільну руку, а іншою викинула закривавлений одяг у коридор. Вона поспішила вниз сходами, потім вибігла на вулицю, а далі — до авто зі своєю недолугою ношею. Поки Деніел запасався у кухні, вона знайшла гас. У Кевіна було три гасових каністри місткістю п’ять галонів, що стояли вкупі. Він міг запастись ними тільки для того, щоб підпалити будинок. Їй подобалося, що він такий далекоглядний і діловий. Отже, його реакція — допоки Деніел у безпеці — буде, імовірно, більш прагматичною та агресивною. Вона сподівалась.

Переконавшись, що її одяг і трупи добре облиті гасом, вона почала з горішнього поверху. Дерев’яній підлозі й так допомагати не треба було. Вона облила плінтуси в усіх трьох кімнатах, а решту розлила на сходах. Ухопивши ще одну каністру, поспішила на перший поверх і тільки тепер уперше побачила інші спальні. Вони були просторі й мали поруч розкішні ванні кімнати. Її тішило, що в Арні було комфортне життя у цій оселі. Їй хотілося зробити щось, щоб уберегти його від такої долі. Але навіть якби вони з Денні поїхали геть першого ж дня, коли ролик про зниклу особу показали в новинах, Арні все одно чекав би такий кінець. І ця думка пригнічувала її.

Відбитки Деніела були на собачих вольєрах, але намагатись обманути Карстена чи ЦРУ, переконуючи їх, що Деніел — чи то Кевін — померли тут — марна справа, тому неістотно. Вони знатимуть, що Деніел утікає. Вона не хотіла підпалювати вольєри, наражаючи тварин на небезпеку. Вони не були обрамлені широкою смугою гравію, як будинок, тому, можливо, пожежа може перекинутись. Безперечно, Кевін поклав гравій саме з цієї причини.

Деніел чекав на неї перед джипом.

— Відгони, — махнула вона на джип. — Спробуй змусити собак теж відійти.

Він став до роботи. У неї були сірники з «аптечки». Широкою смугою вона розлила гас посередині на сходах ґанку так, щоб його легко було підпалити, а потім відійти швидше, ніж по-справжньому займеться. Коли вона розвернулась, собаки машинально відійшли від вогнища. І то добре.

Алекс, відчинивши дверцята з боку водія, покликала Ейнштейна. Він одним стрибком заскочив на сидіння і сів біля Лоли, нашорошивши вуха й висолопивши язика. Він досі мав збуджений вигляд; Алекс позаздрила його енергійності та оптимізму.

Деніел ішов крізь зграю собак, що вижили, кожній співчутливо промовляючи: «Вільно». Вона сподівалась, що це зарадить, коли почнуть прибувати пожежні машини. Стрілянина не долинула б до найближчих сусідів, але жовтогаряче світло на тлі чорного нічного неба — то геть інша річ. Їм час тікати. Вона не знала, що ще спроможна зробити для собак, і почувалась невдахою — ці тварини врятували їй та Деніелу життя.