— Еге. Я бачив Деніела в новинах. Але ж із твоїм уже не все так погано має бути. Намалюйся макіяжем.

— Протягом вечора обличчя трішки погіршало.

— А, — він кілька разів клацнув язиком. — Денні? — спитав він, і вона відчувала, що він намагається приховати напругу в голосі.

— Ані подряпини, — на руки не зважаймо. Вони самі поранились.

— Вона змусила мене сидіти в машині! — закричав Деніел досить голосно, щоб брат його почув.

— Молодці! — відповів Кевін. — Скільки їх було?

— Шестеро.

Він втягнув повітря.

— Агенти?

— Та, власне, ні. Послухай, вони мали у ватазі найманого вбивцю.

— Що?

— Загалом майже всі мускулясті, але серед них був принаймні один профі.

— І ти перебила їх усіх?

— Переважно все зробили собаки. До речі, вони чудові.

Він усміхнувся, почувши похвалу.

— Чому ти забрала Лолу?

— Вона підстрелена в лапу. Я побоялась, що як її хтось знайде, то пристрелить. До речі, мені треба телефонувати в Службу контролю за тваринами? — спитала. — Я боюся, що коли пожежники дістануться туди…

— Я подбаю про них. У мене є план щодо них на випадок надзвичайних обставин.

— Добре, — вона більше ніколи не вважатиме себе найбільш підготовленою до всього. Кевін — король підготовлених.

— Який у тебе зараз план?