Вал усміхнулась.

— Пусте. Коли двоє людей так одне на одного западають, вони цим аж світяться. Ви нічого не зробили.

Алекс зітхнула.

— Дякую, що переказала свої спостереження Кевінові.

— Ти говориш саркастично, але натомість тобі слід мені подякувати. Хіба без таємниці зараз не краще?

— Мабуть, так… але ж він мало не прострелив мені голову, ось у чім річ.

— Хто не ризикує, той не п’є шампанського.

Алекс, підійшовши до дзеркальної стіни, нахилилась, аби ближче розгледіти своє маскування. На обличчі було щось на кшталт протезної шкіри, яка закривала рану на її щелепі. Вона обережно поворушила губами, пильнуючи, який вираз може перетягнути шкіру надто сильно, зробити обман очевидним. Усміхаючись, вона помітила невелику хвильку, але в тому місці прядки з перуки прикривали майже все. Їй не доведеться турбуватись, що хтось помітить, що з її обличчям щось не до ладу, навіть дивлячись зблизька. Звісно, люди скажуть, що вона намастилась косметикою, але ж більшість нормальних жінок носять макіяж. Навряд чи це приверне увагу.

Тепер вона може прискорити свої плани. Їй не треба чекати темноти. Усміхнувшись, вона розслабила обличчя, щоб зменшити натяг на її фальшивій шкірі. Нова свобода — хмільна річ!

Алекс хутко спустилася вниз сходами, тримаючи ноутбук під пахвою.

Вона вже мала на думці досить дієвий план, згідно з яким ризик невеличкий, а показуватись на люди треба мінімально, тож вона слухала записи зі слабкою надією, що Карстен десь видасть себе, сказавши щось істотне. Малоймовірно, але вона все одно вислухає до кінця. Згодом. А зараз вона може розпочати конкретні приготування.

— Ого, — усміхнувся Кевін. Алекс помітила, як його погляд промайнув її, натомість спрямовуючись туди, де йшла Вал. — Агов, Вал, скількох незайманок ти принесла у жертву, щоб надати їй такого вигляду?

— Мені сатанинська допомога не потрібна, щоб зробити те, що я вмію, — відповіла Вал. — І незаймані дівчата ні для чого не годні.

Деніел підвівся з канапи, де дивився телевізор, поставившись до цього свого завдання вкрай серйозно, і обійшов сходи, аби побачити, про що говорять Кевін із Вал.

Алекс вагалась, стоячи на нижній сходинці, почуваючись напрочуд вразливою. Вона не звикла перейматися тим, гарний вона має вигляд чи незугарний.

Деніел повторно з подивом на неї глянув, потім його обличчя розслабилось, і він усміхнувся.

— Я так звик бачити тебе в синцях, що майже забув, який ти маєш вигляд без них, — сказавши таке, він усміхався ще ширше. — Приємно знову тебе бачити.

Алекс знала, що у вагоні метро вона не мала такого вигляду, але не надала уваги.