— Я йду поставити пристрій стеження, — повідомила Алекс. — Багато часу в мене це не забере.

— Хочеш, щоб я пішов? — спитав Деніел.

— Краще приховувати твоє обличчя у денну пору, — мовила вона до нього. Він ніби не зрадів цьому, але вираз його обличчя свідчив, що він поступився. Вона уявила, як би почувалась, коли б він вибіг, щоб поставити пристрій нагляду, тож розуміла його неохоту.

— Нічого не трапиться, — пообіцяла вона.

— Візьми седан, — мовив Кевін, показуючи на ключі на стільниці.

— Так точно! — вона удала солдатський тон. А він ніби й не помітив.

Хатня господиня Карстена, мабуть, уже вдома, хіба що їй треба зробити якісь справи. Вона працювала лише зранку. Звісно, можливо, у неї є інші клієнти, але Алекс гадала, що Карстен платить їй добре, щоб ні з ким нею не ділитись і мати її у своєму порядкуванні в разі потреби. Алекс поїхала у чорному седані в місто, проїжджаючи не так далеко від порожнього Деніелового помешкання. Вона тішилась, що він безпечно захований у Вал. Вона була переконана, що вони якось спостерігають за його помешканням, сподіваючись, що в нього вистачить безглуздя повернутись по зубну щітку та улюблену футболку.

У районі, де мешкає хатня господиня, парковка є тільки з вулиці. Вона знайшла десятирічний мінівен за квартал від будівлі, де мешкає жінка. Рух у районі був метушливий, багато автівок і перехожих. Знайшовши місце за мінімаркетом, що за рогом, вона почала діяти.

Через спеку, властиву ранньому літу, вона майже одразу упріла. На відміну від Кевіна, вона не мала розмаїття костюмів, з яких можна обирати, тому вона сьогодні була вдягнена в ту саму фланелеву куртку, яка здавалась удвічі теплішою, ніж зазвичай. До того ж їй потрібні кишені. Сподівалася, макіяж не попливе від поту.

Навколо неї було безліч люду, тож вона почувалась невидимою, просто однією з гурту. Коли вона, перетнувши дорогу, ішла в іншому кварталі, кількість людей зменшувалась, але вона все одно не вирізнялася.

Діставши з кишені телефон, набрала «повторний виклик».

Кевін відповів на першому дзвінку.

— Що таке, Олеандр?

— Просто телефоную, аби привітатись, — мовила вона до нього.

— А… Змішуєшся з натовпом?

— Звісно.

— Побалакай із Деніелом, мені ніколи до тебе долучатись.

— Я так і хотіла, — мовила вона до нього, але він уже не слухав. Вона почула стукіт, коли телефон об щось ударився, а потім голос Деніела:

— Ой!

Алекс глибоко вдихнула, аби заспокоїтись. Кевін завжди викликав у неї бажання розпороти щось ножем.