— Хатня робітниця? — спитав Деніел.

— Мабуть. І за покупками ходить.

— Це добре?

— Можливо, і добре. Коли матиму нове обличчя, можливо, зможу походити за нею слідом і трішки постежити.

— А я? — перепитав Деніел. — Мене вже давненько в новинах не показували.

— Деніеле, ми вже давненько новини не дивились, — зазначила вона.

— О, гадаєш вони зараз розігрують історію про поганця?

— Можливо. Маємо перевірити.

— Хочеш подивитись новини? — гукнула Вал із кімнати поруч.

— Ні, якщо ти зараз дивишся телевізор, — увічливо відповів Деніел.

— Ліворуч від холодильника, у шафці, є ще один, через дві шафки, — мовила вона до нього.

Деніел, підійшовши до вказаної шафки, відчинив дверцята, за якими показався вбудований екран. Дверцята закотились у нішу збоку.

— Пречудово, — мовив Кевін, відвівши на півсекунди погляд від власного ноутбука.

Алекс знову взялася до свого дослідження, а Деніел тим часом перемикав канали, поки не знайшов цілодобовий канал новин. Увімкнувши негучно звук, він повернувся до неї і сів поруч.

Алекс не чула, як Вал підвелася, та раптом білявка перехилилась через її плече.

— Оце справді прісненько, — відкоментувала вона.

— Якщо додати у рівняння те, що я можу померти, стає гостріше, — відповіла Алекс.

— Ти казала, що тобі нове обличчя потрібне?

— У, так. Бач, через синці та пов’язки мене легко запам’ятовувати.

— А у твоїй справі погано, коли тебе запам’ятовують?