— Мені допомагали… зрадник з управління.

— Що? — голосно вигукнув здивовано Ліндауер.

Вона люто зиркнула на нього, потім на дзеркало.

— Ваш працівник не в змозі опановувати себе. Я хочу, щоб ви забрали його з кімнати, — сказала вона суворо.

У кімнаті пролунав електричний тріск. Вона підвела голову, шукаючи гучномовець, але не побачила його.

— Продовжуйте, — пролунав бездушний голос Діверза. — Його виведуть, якщо він знову поводитиметься неприйнятно.

Вона насупилась, дивлячись на власне відображення, потім знову схилилась над Кевіном.

— Я хочу знати ім’я, — наполягала вона.

— Карстен, — видихнув він.

Тільки не це!

Через і так напружені й розхитані нерви їй довелося переборювати бажання дати йому ляпаса. Утім, Кевін, звісно, ніяк не міг знати, як вона дісталась сюди.

Алекс почула, що в кімнаті спостереження заворушились, тож поспішно додала, гучніше цього разу: «Важко повірити, пане Біч, позаяк саме завдяки пану Карстену я тут із вами. Він би мене не привів, якби уникав правди. Він знає, на що я здатна».

Кевін з огидою глянув на неї з-під напівопущених повік, а потім знову простогнав:

— Мені це ім’я дав мій контакт. Я сказав вам лише те, що він сказав мені.

Чудовий сейв, — саркастично міркувала вона.

Заворушення за дзеркалом не стихло ані після її репліки, ані після Кевінової. Вона чула голосні голоси та метушню. Ліндауерову увагу це теж привернуло, і він вдивлявся у скляну стіну.

Вона спробувала знову, добуваючи черговий шприц і опускаючи нишком маленький пристрій зі споду собі в кишеню.

— Даруй, що мені здалося, що все це надто легко…

— Ні, стривай, — видихнув Кевін, підвищуючи трохи голос. — Діверз послав того хлопця, він знає, кого я маю на увазі.

Що ж, можливо, це трішки скаламутить воду. Викласти обидва імені на стіл.