Хай що відбувалось у наглядовій кімнаті, воно не стихало. Вона мала діяти. Єдине, чим була корисна ця непередбачена ситуація, — що сторона за склом, найпевніше, не надто пильно за нею спостерігала. Час сплив.

— Пане Ліндауер, — вигукнула вона різким тоном, не дивлячись у його напрямку. У дзеркалі вона бачила, що він переймається тим, що коїться в іншій кімнаті. Він різко повернув до неї голову. — Мене турбує, що ремені на кісточках у нього затягнуто надто туго. Мені треба, щоб він мав нормальний кровообіг. У вас є ключ?

Для Кевіна було зрозуміло, у чім річ. Його м’язи напружились напоготові. Ліндауер поспішив до підніжжя столу. У наглядовій кімнаті хтось підвищив голос до крику.

— Не збагну, що ви маєте на увазі, — нарікав Ліндауер, оглядаючи кісточки та понівечені ступні. — Вони не перешкоджають кровообігу. Послаблювати їх — небезпечно. Ви й гадки не маєте, з яким чоловіком маєте справу.

Підійшовши до нього ближче, вона тихо заговорила, так, аби йому довелося нахилитись до неї. Тримаючи руку в кишені, вона натиснула великим пальцем на крихітний конденсатор електромагнітного імпульсного випромінювача.

— Я чудово знаю, з яким чоловіком маю справу, — пробурмотіла вона.

Увімкнувши лівою рукою електронний накопичувач, правою рукою вона встромила шприц у руку Ліндауеру.

Світло над їхніми головами заблимало й затріщало. Лампи, луснувши, із дзенькотом посипались на плексигласову поверхню вмонтованого обладнання. На щастя, через імпульс плексиглас не вибухнув, бо в такому разі відкриті ділянки Кевінової шкіри було б пошкоджено. У кімнаті стало темно.

Імпульс не був настільки потужним, аби зачепити іншу кімнату. Крізь дзеркало світилось приглушене світло, вона бачила, як за склом рухаються темні постаті, але не могла розгледіти, хто є хто, чи що там коїлось.

Ліндауер устиг лише коротко скрикнути, перш ніж упав додолу, корчачись. Вона чула, що Кевін теж заворушився, хоча рухався він значно тихіше та рішучіше, ніж корчився Ліндауер.

Вона точно знала, попри темряву, де стоїть скринька з її інструментами. Крутнувшись, вона впала на коліна поруч зі скринькою, потягнулась до другої від низу шухляди й розчинила її, висипавши увесь вміст піддону зі шприцами на підлогу, намацуючи таємне дно.

— Оллі? — видихаючи, заговорив Кевін. Вона чула, що він уже зліз зі столу, стоячи біля штативу з крапельницею.

Вона, схопивши перші два пістолети, до яких дотягнулась, нахилилась у той бік, звідки лунав його голос. Наштовхнулась на його груди, а він схопив її руками, не давши їй упасти на спину. Просто в мить, коли в іншій кімнаті пролунало два постріли, вона запнула Кевінові за пояс обидва пістолети. Скло не розбилось — отже, вони не стріляли в кімнату допитів. Потім третій, а слідом четвертий постріл.