Алекс прожогом кинулась на край розкритого вікна, скло тріскотіло під її ногами, і притулилась спиною до стіни збоку вікна.

— Оллі? — крикнув Кевін, сповненим самоконтролю голосом.

Коли вона почула його голос, її тіло сповнилось полегшенням.

— Так.

— Усе чисто. Перелазь сюди. Денні поранено.

Тим же потоком, яким щойно здіймалось тепло, її захлинуло крижаним холодом.

Устромивши пістолети в кишені, обгорнувши руки в поділ халата, вона кинулася через вкриту скляними зубцями віконну раму. Підлога була вкрита місивом зі скла та мертвих тіл у темних мундирах, у темно-червоних бризках, світла було вдосталь, аби освітити все довкола — обличчя, підлогу, стіни. Кевін відкидав убік тіло, яке, вочевидь, правило йому за щит. Досі хтось ворушився, а дехто мурмотів, хапаючи повітря. Хоча й не в цілковитій ясності, але він, мабуть, відчував, що все контролює, і, мабуть, справа була нагальна.

Деніел лежав у дальньому правому кутку: вона бачила біляве волосся, що обрамляло його бліду голову, але більшу частину його тіла прикривали два тіла в мундирах, що лежали, скорчачись, на ньому. Карстен лежав долі за кілька метрів, його сорочка поволі просотувалась кров’ю від численних вогнепальних поранень. Але його груди досі здіймались і опускались.

Щоб усе це проаналізувати, їй знадобилось менше секунди, уже дорогою навпростець до Деніела.

— Діверз живий, — пробурмотіла вона, проминаючи Кевіна, помічаючи бічним зором, як він киває і навприсядки рухається до віддаленого лівого кутка кімнати.

На солдатові, що лежав на грудях Деніела, крові було обмаль, але його обличчя було неприродно пурпурового відтінку, а на губах зібрались рожеві бульбашки. Мимохідь глянувши на чоловіка, що простягнувся на Деніелових ногах, вона помітила ті самі ознаки. Обидва помирали від отрути з каблучок на Деніелових руках. Коли вона намагалася стягнути паралізованого першого чоловіка з Деніела, на губах солдата зібрались чергові бульбашки кривавої піни.

Частина її перебувала дуже далеко від того, що зараз коїлось навколо, — та частина, якій хотілось кричати, панікувати й набирати повні груди повітря. Вона відчувала, як крижаний страх допомагає їй мислити зосереджено та чітко. Час для істерик випаде згодом. А зараз вона має поводитись, як лікар на полі бою, діяти швидко й упевнено.

Нарешті Алекс скотила чоловіка з грудей Деніела, і раптом усе залляло кров’ю. Роздерши змоклу наскрізь яскраво-червону сорочку Деніела, вона дуже швидко знайшла джерело. І увесь її досвід, усі роки праці найманим лікарем-травматологом говорили їй, що вона запізнилась.