— Сьогодні я три години провела, ховаючись у шафці, а за дюжину футів від мене стояв мій колишній. Я три години слухала, як він розводиться про все те, що він вчиняв з хворими людьми. Він і його нові приятелі. Три години розповідей про те, що він зробив би мені, якби випала така нагода. На їхній погляд, поганці в цій історії — це ми. Якщо він знову мене побачить, то вб’є. Якщо йому випаде шанс, він повбиває усіх в цьому таборі. А по тому почуватиметься, наче гарно виконав роботу. У власних очах він був тим хлопцем у ковбойському капелюсі з серіалу «І мертві підуть», який нищить зомбі[97].

На це Пожежник змовчав.

— Одного разу ти вже мене врятував, — провадила вона. — Я довіку буду за це перед тобою в боргу, хоч би скільки ще мені того віку випало. Та якщо я помру в наступні кілька місяців, а ти міг би мене навчити, як стати подібною до тебе — як захистити себе? Це буде те саме, якби ти просто сховався тієї ночі в лісі і дозволив Джейкобу мене вбити.

Пружини на ліжку важко рипнули.

— Я хочу прожити достатньо, щоб народити цю дитину. Якщо Бог може допомогти мені вижити протягом наступних трьох місяців, я готова молитися. Якщо Керол Сторі може вберегти мене від смерті, я співатиму з нею «Кумбайя»[98], поки не пересохне горло. А якщо ви, містере Руквуд, можете навчити мене чогось корисного, я навіть готова змиритися з вашим зверхнім ставленням, відсутністю хороших манер та недоробленими філософськими проповідями. Але навіть на мить не думайте, що я спинюся. Ви маєте життєдайні ліки, і вони мені потрібні, — вона прочинила двері. Знадвору до хижі влетіло завивання вітру, жахливе й мелодійне водночас. — І ще одне. Я не казала, що не маю цигарок. Я сказала, що не маю цигарок для тебе. І не матиму... поки ти не напнеш свого вчительського капелюха й не проведеш для мене перший урок «Як вижити від самозаймання». А доти «Ґолваз» залишатиметься у мене в торбі.

Коли вона зачинила по собі двері, він почав волати. Дорогою до човна Гарпер вивчила для себе кілька нових лайливих слів. Особливо до душі їй припало «вольтонута». Його вона вирішила приберегти для особливої нагоди.

9

9

Гарпер навіть не здогадувалася, що біля пірса на неї вже чекають, аж поки човен не гупнувся об нього і з темряви не потягнулася рука.

— Сестро Вілловз, вам допомогти? — запитала Джеймі Клоуз.

Здавалося, що до неї промовляє сама сутінь. Гарпер заледве могла розібрати силует Джеймі — згорблену постать на тлі темних сосон, що погойдувалися від вітру, темних звивистих хмар на темному небі. Вона була не сама: хтось узявся пришвартовувати човен. Еллі. Гарпер впізнала її за гнучкою хлоп’ячою статурою та граційними рухами.