— Це легко виправити, — відказав він, здійнявши бляшаний кухоль лівою рукою.

Золотаві ієрогліфи, які вкривали його драконячу луску, засяяли й почали миготіти. Рука Пожежника обернулася на чашу полум’я. Він повільно обертав кухоль пальцями, і його вміст почав парувати.

— Як би мені хотілося, щоб існували ліки від твоєї безсоромної хвалькуватості, — промовила Гарпер.

— Що, гадаєш, я зараз вимахуюсь? Це ще нічого. Учора, прикутий до ліжка, я конав від нудьги не менше, ніж від забитих ребер, і навчився пукати кільцями трьох різних кольорів. Ось це було вражаюче.

— Не натішуся, що комусь кінець світу таки приносить задоволення.

— З чого ти взяла, що світу надходить кінець? — У його голосі прозвучав непідробне здивування.

— Як на мене, то все це скидається на кінець світу. П’ятнадцять мільйонів людей заражені. Мейн тепер подібний до Мордору — смуга отруйного попелу на сотню миль завширшки. У Південній Каліфорнії справи ще гірші. З того, що я чула, тамтешній південь палав від Ескондідо до Санта-Марії.

— Бляха. Знав же, що не варто відкладати мандрівку на «Юніверсал Студіос».

— І чим саме кінець світу видається тобі кумедним?

— Та всім. Особливо пихатою думкою, що світу настає кінець, лише тому, що люди можуть не дожити до кінця цього сторіччя. Як на мене, ми ніколи достатньо не цінували того, що спромоглися вижити в минулому столітті. Людство гірше за мух. Якщо бодай одна зсохла грудка тельбухів переживе полум’я, ми обступимо її, мов сарана. Будемо чубитися, кому вона належить, і продаватимемо найдухмяніші шматки заможнім та довірливим. Ти боїшся, що настає кінець часів, тому що навколо нас — смерть і руйнування. Але, сестро Вілловз, хіба ж ти не знаєш? Смерть і руйнування — то улюблена екосистема людини. Читала колись про бактерії, які процвітають у жерлах вулканів, прямісінько на краєчку киплячої породи? Ото ми. Людство — це мікроб, який процвітає на самому краю катастрофи.

— Кому випадає слухати ці твої промови, коли мене нема поряд?

Він зайшовся реготом, тоді згорбився і скривився у гримасі.

— Смерть від сміху в теорії звучить романтичніше, ніж воно є насправді.

Вона розвернулася до нього й схрестила ноги, наче готуючись до медитації.

— Навчи мене того, що вмієш.

— Що? Ні. Не можу. Марно питати мене, як я це роблю. Я й сам до пуття не розумію. Я не зможу навчити, бо навіть не знаю, чого тут вчити.

— Господи, але ж і кепське з тебе брехло.