Я повернувся додому, хотів загнати усіх всередину. Без жодних чітких причин. Лише... якесь невиразне передчуття було. Усі вони стояли на тому ж місці, витріщившись на дим. Усі вони стояли під снігом. Почало сніжити, розумієш. Великі, з гусяче пір’я, сніжини попелу. Спадали всім на волосся. На святковий торт.

А вже за кілька тижнів Нік збудив мене та Сару, щоб показати смугу вздовж зап’ястя. Він навіть не питав, що воно таке. Уже знав. Пізніше, того ж дня, я помітив першу власну мітку. Не минуло чотирьох днів, як усі ми були вкриті драконячою лускою... усі, окрім Сари.

8

8

— Усі, окрім Сари?

— Думаю, це історія для іншого разу.

— Мабуть, ти дуже за нею сумуєш.

Його голос стих, і він порожніми, зачудованими очима подивився через усю кімнату у розчинену піч. А тоді повільно підвівся, озирнувся довкола і всміхнувся.

— Вона й досі зі мною.

— Що? — серцебиття підступило їй до самого горла.

— Я розмовляю з нею мало не щодня, — він звузив очі до тоненьких щілинок, пильно вдивляючись у мерехтливий морок, наче подумки уявляючи її постать там, по інший бік хижі. — Я завжди можу собі уявити, що б вона сказала, аби поглузувати з мене. Коли я ставлю собі запитання, то відповідь щоразу долинає її голосом. Ми навчені думати про особистість як про окрему, приватну власність. Усі думки, переконання та уявлення, які роблять вас вами — з дитинства нас вчать, що то стосики файлів, які зберігаються у скриньці нашого мозку. Більшість людей навіть не уявляє, скільки їх самих зберігається деінде. Ваша особистість — це не лише те, що ви знаєте про себе, а й те, що про вас знають інші. Ви одна людина з вашою матір’ю, вже інша — з коханою людиною, і знову відмінна — з дитям. Ці люди творять вас — довершують вас — так само, як і ви творите себе. Коли вас не стане, ті, хто лишиться, носитимуть у собі ту вашу частинку, яка завше була з ними.

Гарпер стиснула губи, зі свистом видихнувши. Він говорив про спогади, не про примар.

Його погляд ковзнув назад, до відчиненої заслінки збоку печі, і вона подумала: «Запитай його про побачене — запитай його про обличчя». Та інстинкт обережності завадив їй. Вона подумала, що якщо тиснути на нього зараз, він клеїтиме дурника, вдаватиме, що гадки не має, про що вона балакає. Та й були, зрештою, інші, нагальніші справи.

— Ти ледь торкнувся до кави, — нагадала вона. — Вона вже охолола.