Гарпер узяла до рук планшетку з аркушами й написала:

«Не накручуй себе. А то ще живіт розболиться».

Вона саме розчісувала волосся, коли почувся легенький стукіт у двері.

— Так, проходьте.

Майкл прочинив двері на три дюйми. За крученою мідною бородою ховалося веснянкувате хлоп’яче лице.

— Укол інсуліну?

— Заходь. Я одягнута.

Він зняв кришку з туалетного бачка й видобув звідти пластиковий пакет, де зберігалися одноразові інсулінові шприци, які ще лишилися. Місце було не найгігієнічнішим, щоб тримати там медикаменти, але принаймні там вони лежали в прохолоді. Він задер сорочку, оголивши кістлявий край блідого білого стегна, яке протер серветкою з антисептиком.

— Мем, — мовив він, не підводячи на неї погляду. — Будьте сьогодні обережні. Люди не при тямі. Не думають тверезо. Еллі не думає тверезо.

— Ти лишишся тут, щоб приглянути за лазаретом, поки я буду у Керол? — запитала Гарпер.

— Так, мем.

— Добре. Нік буде радий компанії.

— Мем? Ви чуєте, про що я кажу? Про те, що люди не думають тверезо? Я спробував поговорити з Еллі під час сніданку. Не знаю, що на неї найшло. Вона вже купу днів не їла, та й від самого початку була не в найкращій формі, щоб їх пропускати. Хтось має щось зробити. Мені страшно...

— Майкле Ліндквіст! Вона може витягти той камінь з рота й поснідати, коли тільки схоче. Мені шкода, якщо тобі забажалося, щоб я допомогла їй легко відбутися, та тільки я не збираюся заохочувати ці варварські нісенітниці, підтримуючи їх. Якщо ти прийшов, щоб спробувати залякати чи присоромити мене...

— Ні, мем, ні! — розпачливо скрикнув він. — Я зовсім не це намагаюся сказати! Ви нічого поганого не зробили. Мене зовсім не це хвилює. Мене турбує, що Керол та Бен, разом з рештою друзів Еллі, підбадьорюють її, поки вона себе голодом морить. Ви тут у лазареті вдень і вночі, тож цього не бачите. Не бачите, як сестри Нейборс нашіптують їй, що вона не може здатися, що весь табір вірить у неї. Чи те, як усі її друзі сідають довкола неї, по тому як Еллі вкотре пропустить прийом їжі, й починають виспівувати її ім’я, аж поки її очі не починають світитися і вона не поринає у Блискіт. Таке враження, що їхнє схвалення для неї стократ важливіше за їжу. Їм усім байдуже, якою тоненькою та крихкою вона стає. Я боюся, що вона себе так до гліпоглікемічного шоку доведе. Знепритомніє і, не дай Боже, вдавиться тим каменем! Господи, та як тут... як тут не почати думати, щоб ухопити її за шкірку... знаєте... зібрати у валізу речі, та й того.

Він був уже другою людиною за останню добу, яка зізналася, що подумує над тим, щоби дати драла. Гарпер загадалася, чи багато інших уже планують, як би їм чкурнути геть звідси, і чи знає Керол, що її влада над табором може от-от вислизнути з рук. Може, й знає. Може, це все й пояснювало.