Книга 6 Фенікс
1
1
Лютий
Зі щоденника Гарольда Кросса:
10 серпня
У ЦЬОМУ ТАБОРІ ТАКИ ПОЛЮБЛЯЮТЬ СПІВАТИ СТАРЕНЬКІ ГІМНИ. «ЧУДОВУ ЛАСКУ» ЗАВОДЯТЬ ЛЕДЬ НЕ ЩОНОЧІ, КЕРОЛ ШКВАРИТЬ ПО КЛАВІШАХ ОРГАНА, НАЧЕ УЯВЛЯЄ СЕБЕ РЕЄМ ЧАРЛЗОМ[116]. ДОЗВОЛЬТЕ Я ВАМ ДЕЩО РОЗПОВІМ: НЕ ІСНУЄ АНІ ЛАСКИ БОЖОЇ, АНІ САМОГО БОГА, І Я — ЖИВЕ ТОМУ ПІДТВЕРДЖЕННЯ. ЯКБИ СПРАВДІ ІСНУВАВ ДОБРИЙ, ПРИХИЛЬНИЙ СВЯТИЙ ДУХ, ЯКИЙ НАГЛЯДАВ БИ ЗА НАМИ, ТО Я Б НЕ ЗОСТАВСЯ НЕЗАЙМАНИМ У СВОЇ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТЬ РОКІВ. Я, ЦІЛКОМ МОЖЛИВО, ЄДИНИЙ БІЛИЙ АМЕРИКАНЕЦЬ ЧОЛОВІЧОЇ СТАТІ, СТАРШИЙ ВІСІМНАДЦЯТИ РОКІВ, ЯКИЙ НЕ СПРОМІГСЯ ВИКОРИСТАТИ АПОКАЛІПСИС, ЩОБ І СОБІ ЗЛАПАТИ ПІХВУ.
ЕЛЛІ СТОРІ ДВА ТИЖНІ ПІДБИВАЛА ДО МЕНЕ КЛИНЦІ — ЛЕДЬ НЕ ПАРУВАЛАСЯ З МОЄЮ НОГОЮ. СИДІЛА ПОРЯД У КАПЛИЦІ. ПРОСИЛА «ДОПОМОГТИ» НА КУХНІ, КОЛИ ТАМ НЕ БУЛО АНІ ДУШІ, ЩОБ МИ МОГЛИ ПОБУТИ НАОДИНЦІ. ПИРСКАЛА НА МЕНЕ ВОДОЮ, ЩОБ Я ПОПИРСКАВ ВОДОЮ НА НЕЇ І ЗМІГ РОЗДИВИТИСЯ ЇЇ БЛИЗНЯТ ПІД ЗМОКЛОЮ ФУТБОЛКОЮ. Я ДУМАВ, ЩО, МОЖЕ, ВОНА ВІДЧУВАЄ ПОТРЕБУ, БО В НЕЇ ПОМЕРЛА МАТИ. ЯК Я ВЖЕ ЗАЗНАЧАВ, ВТРАТА ЕЛЛІ МОГЛА СТАТИ МОЇМ ПОТЕНЦІЙНИМ НАДБАННЯМ: СМЕРТЬ БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ — ЦЕ ПРИРОДНИЙ АФРОДИЗІАК. ЛОГІЧНО БУЛО ПРИПУСТИТИ, ЩО ВОНА РОЗЦІНЮВАТИМЕ МІЙ ЧЛЕН ЯК МОЖЛИВИЙ ЗАСІБ ПОДОЛАННЯ ТРАВМИ.
ОДНАК ТЕПЕР Я ГАДАЮ, ЩО ВОНА ГРАЛА ЗІ МНОЮ В ЯКУСЬ КЛЯТУ ГРУ. МОЖЕ, РОБИЛА ВИГЛЯД, ЩО Я ЇЙ ПОДОБАЮСЯ ЛИШЕ ДЛЯ ТОГО, АБИ ПОВЕСЕЛИТИ ІНШИХ ДІВЧАТ — МОЖЛИВО, ІНШІ ДІВЧАТА ВЗЯЛИ ЇЇ «НА СЛАБО», ЩОБ ПОДИВИТИСЯ, ЧИ ДОВГО ВОНА ЗМОЖЕ ТРИМАТИ МЕНЕ НА ПОВІДКУ, СКІЛЬКИ РАЗІВ У НЕЇ ВИЙДЕ ЗАВЕСТИ МЕНЕ, А ТОДІ ПРОДИНАМИТИ Й ЛИШИТИ З РОЗПУХЛИМИ ВІД ХОТЯЧКИ ЯЙЦЯМИ. ЗРЕШТОЮ, ПІСЛЯ ТИЖНІВ ВИМАХУВАННЯ, Я СПРОБУВАВ ПІДКОТИТИ ДО НЕЇ, А ВОНА ЗРЕАГУВАЛА ТАК, НАЧЕ Я ЇЇ ЗҐВАЛТУВАТИ НАМАГАВСЯ.
«ГОСПОДИ, ГІВНЯР НЕЩАСНИЙ, ХІБА ТИ НЕ МОЖЕШ ДОЗВОЛИТИ ХОЧ КОМУСЬ ПОБУТИ ТОБІ ЗА ДРУГА?» — ЗАПИТАЛА ВОНА.
«АГА, — ВІДКАЗАВ Я. — БУДЬМО ДРУЗЯМИ. ДАВАЙ МІЙ ХЕР ПОДРУЖИТЬСЯ З ТВОЄЮ ШПАРИНКОЮ».
ВОНА МЕНЕ ТАК СИЛЬНО СТУСОНУЛА, ЩО ОКУЛЯРИ ЗЛЕТІЛИ ДОДОЛУ, А ТОДІ РОЗЧАВИЛА ЇХ КАБЛУКОМ, КОЛИ ЙШЛА ГЕТЬ, І ТЕПЕР Я, ПО СУТІ, СЛІПИЙ.
ЯК БИ МЕНІ ХОТІЛОСЯ, ЩОБ ВОНА ТОДІ ОПИНИЛАСЯ В КОТЕДЖІ, РАЗОМ ІЗ МАТІР’Ю. ЩОБ ВОНИ ОБИДВІ ЗГОРІЛИ. ЩОБ УСЕ ЦЕ МІСЦЕ ЗГОРІЛО ДО ЧОРТІВ.
ЦЕ МІСЦЕ — СПЕКОТНИЙ ЗАПИЛЮЖЕНИЙ ТЮРЕМНИЙ ТАБІР, ДЕ КОЖЕН СТЕЖИТЬ ЗА МНОЮ ЩОМИТІ, АЛЕ ЗАВДЯКИ ЗАПІЗНІЛІЙ ДРУЖБІ З ДР Я МАЮ МОЖЛИВІСТЬ ВИСЛИЗАТИ З ТАБОРУ ПРАКТИЧНО ЩОДНЯ. ЧУВАК ПРОСТО ЧАРІВНИК. ЩОРАЗУ, ЯК Я ВІДВІДУЮ БУДИНОЧОК, ТО ЗАПИТУЮ, НА БІСА Я ЛИШАЮСЯ В ТАБОРІ ВІНДЕМ. Я НЕ ТІЛЬКИ МАЮ ПРИ СОБІ ГЕНЕРАТОР ТА ІНТЕРНЕТ, У МЕНЕ ЩЕ Й «ГАРЯЧІ КИШЕНЬКИ» Є. ВІД ДУМКИ ПРО ТЕ, ЩО ВОНИ НЕ ДІСТАНУТЬСЯ НІКОМУ В ТАБОРІ, КОЖЕН ШМАТОЧОК У РОТІ СТАЄ ЩЕ СМАЧНІШИМ.