Мінді кивнула, з серйозністю дитини, якій довірили берегти таємницю.

— Готова.

Передні сидіння від задніх відгороджувала надміцна дротяна сітка, але Бен спромігся передати телефон крізь вузеньку щілину по центру. Мінді увімкнула його. Маленький вогник екрана заповнив задню частину авто яскравим сяйвом. Колись Гарпер думала, що осяяний м’яким світлом екран уособлює Майбутнє. Тепер вона зловила себе на думці, що ніщо в цілому світі так не нагадує їй про Минуле.

Мінді глибоко вдихнула, зважуючись. Її обличчя напружилося, підборіддя затремтіло від емоцій, певно, від болісного спогаду. Вона набрала 911.

— Так? Так? Мене звати Мінді Скіллінґ, — вона видихнула, уривчасто дихаючи й ледве стримуючись, щоб не заплакати. — Верден-авеню, десять. Десять. Верден. Будь ласка, мені потрібна швидка допомога. Здається, в мого батька серцевий напад, — з її ока викотилася сльоза, стікаючи блискотливою цівкою. — По мобільному. Наземна лінія вже кілька тижнів не працює. Йому шістдесят сім. Він лежить. Він у вітальні, на підлозі. Його знудило кілька хвилин тому, — знову розпачлива тиша. — Ні, я не з ним. Довелося вибігти, щоб зловити сигнал. Хтось буде? Швидка приїде? Прошу, пришліть когось.

Немов звіддалік, Гарпер чула притлумлений голос, що лунав зі слухавки: квак-квак, наче балаканина дорослих у мультиках про Чарлі Брауна[119].

— Ні. Жоден з нас не має драконячої луски. Ми нормальні. Тато нікого до нас не підпускає. І виходити теж не дозволяє. Через це ми й сварилися, коли в нього... Господи Боже. Я гарчала на нього, він спробував піти геть, я пішла за ним слідом, скиглила й скиглила, а тоді він схопився за шию. Лишенько, яка ж я дурепа.

Гарпер помітила, як Нельсон кліпає крізь сльози, уважно спостерігаючи за дівчиною.

— Будь ласка, приїдьте. Покваптеся. Не дайте таткові померти. Верден, десять. Будь ласка, будь ласка, будь... — Мінді урвала розмову, натиснувши кнопку відбою.

Вона провела великим пальцем під одним оком, тоді під іншим, витираючи сльози. Мінді зітхнула — слізно, заплакано — але на обличчя вже повернувся вираз милої безтурботності. Вона передала телефон на переднє сидіння.

— Мені завжди добре виходило плакати за командою, — мовила Мінді. — Ви не повірите, скільки вакансій відкривається перед вами, якщо ви здатні заплакати, коли треба. Реклама страхових. Ролики про алергію. Відео для підтримки Дня матері.

— Надзвичайно, — голос Нельсона бринів від хвилювання. — Я ледь сам не розплакався.

Мінді чмихнула, витерла руки об рожеві вологі щоки.

— Дякую.

Бен кивнув до Джеймі.