За кілька днів після того я вирушив блукати. Думав, що, може, відшукаю дорогу до океану і тоді увійду у воду, щоб нарешті очиститися від смороду.

Гарпер пригадала власну самотню ранкову прогулянку до океану невдовзі по тому, як прибула до табору. Їй стало цікаво, чи Майкл поривався до води з тих самих причин, що й вона: бажаючи поринути в тиху холодну темінь, залишити позаду всі турботи й самоту.

— Натомість я почув дівочий спів. Десь напрочуд гарно співали дівчата, лагідними чистими голосами. Я... я зовсім себе не тямив, подумав, що, може, то вже сестри мене кличуть. А потім вийшов з-під дерев до Парку монументів і побачив, що то аж ніяк не мої сестри. Там були Еллі та Керол, а ще Сара Сторі з Пожежником і кілька інших людей. Вони співали дуже стару пісню, ту, де хлопець розповідає, що кепсько знається на історії. Сем Кук, здається[123]. Вони співали, і кожен з них сяяв, від них віяло затишком і спокоєм. Вони всі подивилися на мене так, наче цілий день чекали моєї появи. Я сів, щоб поспостерігати й послухати, і за якийсь час поряд зі мною сіла Керол, з вологим рушником у руках, і стала витирати бруд з мого обличчя. «Ох, ви лишень подивіться! — сказала вона. — Та це ж хлопчик». Я розплакався, а вона лише посміялася з мене і додала: «Це ще один спосіб позбутися бруду». Я блукав босоніж, а вона сіла до мене і витерла кров та бруд з моїх ніг. Я нізащо не зміг би заподіяти їй шкоду. Я думав, що вже ніхто ніколи не любитиме мене так, як любили мама й сестри, але потім шлях привів мене сюди.

Майкл затнувся, соваючись на місці, тоді зітхнув, а коли заговорив знову, то голос його був стишений:

— Але те, що Керол сказала про вашу дитину, що вона її забере... я не знаю, як вона могла навіть помислити щось таке. Ми не можемо так вчинити. А ще те, як вона обходиться з Еллі. Схоже, Еллі тримає того каменя в роті цілий день, щодень, і нізащо його не виплюне, бо це б означало визнати власну поразку. Еллі радше помре з голоду. Ви ж її знаєте. А ще... часом після служби, де ми співаємо, викладаючись на повну, я повертаюся до себе, і голова гуде, як тоді, коли я намагався вкоротити собі віку в гаражі. Я інколи думаю, що те, як ми тепер віддаємося Блискоту, схоже на маленькі самогубства, — Майкл схлипнув, і Гарпер усвідомила, що хлопець за крок від того, щоб розплакатися. — Раніше було краще. Раніше тут було чудово. Але нехай. Те, що Еллі вам у листі написала, правда. Ви не самі. У вас є ми. Я й Еллі.

— Дякую, Майкле.

— Є щось таке, що я можу зробити для вас?

— Так. Дещо є. Проте якщо це занадто, то так і кажи. Ти не повинен наражати себе на більший ризик, ніж це припустимо.