Очі Майкла розширилися від подиву, надавши йому кумедного вигляду. З усіх, кого знала Гарпер, цей хлопець найгірше контролював власну міміку.

— А ви не в курсі? Ні. Ні, звісно ж, не в курсі. Ви майже не виходите з лазарету. Тієї ночі, коли ви пограбували швидку, Еллі пішла до Пожежника, щоб розповісти про все, що відбувається. Це через неї він дізнався, що треба послати Фенікса, щоб усі повернулися цілі й неушкоджені. Відтоді на Еллі звалилася лавина лайна. Керол усунула її з Пильнувальників і змусила ходити з каменем цілих три дні. З погляду Керол, Еллі виступила проти неї і виставила в поганому світлі. Тож тепер їй дозволено полишати гуртожиток лише для того, щоб виконувати обов’язки на кухні й відвідувати службу. І вона більше не сяє, коли всі ми співаємо! Стоїть собі осторонь, похиливши голову, і ні на кого не дивиться!

— Дівчинка ж врятувала життя Тому Сторі, — промовила Гарпер. — Як після такого Керол може карати Еллі?

— Ну... — протягнув Майкл.

— Що?

— Табірна версія така, що в Еллі опустилися руки і вона покинула спроби врятувати Отця Сторі. Мовляв, вона просто стояла і плакала, коли зайшла Керол і прикликала Отця назад, вигукнувши його ім’я. Саме Керол витягла його з глибин Блискоту, куди кожен потрапляє після смерті.

— Еллі не... вона не... що за нісенітниці! Ти ж був там, хіба ти не розповів... хіба ніхто не пояснив, що насправді...

Голова Майкла понуро похилилася, й обличчя прибрало винуватого виразу.

— Нині варто пильнувати, що й кому розповідаєш. Керол і Бен мають власні версії того, що відбулося. Для інших версій місця немає. Коли Еллі сказала, що це неправда — а вона таки сказала, — Бен видав їй камінь за неповагу до керівництва. Люди в цьому таборі, в ці дні, ну... ви, може, чули, що тепер ми всі говоримо єдиним голосом, — його голова похилилася ще нижче, і він опустив погляд. — Знаєте, нема сил це терпіти. Усе це. Не лише те, що відбувається з Еллі, а ще й Керол. Вона підозрілива й напружена, постійно готова зірватися. Наказала патрулям кружляти довкола її будинку, бо якось вночі їй здалося, що вона бачить тіні, які скрадаються в деревах. Емілі Вотерман вийшла з кафетерію, заливаючись сміхом, і Керол вирішила, що та насміхається з неї, тож одразу вручила їй камінь. Емілі потім довго плакала. Вона ж лише дитина.

Майкл змахнув ногою. Розв’язані шнурівки на його чоботах погойдувались уперед-назад, клацаючи об дно розкладачки. За якусь мить він запитав:

— Мем, чи можу я поділитися з вами чимось особистим?

— Звісна річ.

— Про це дуже мало людей знає, але одного разу я намагався вкоротити собі віку. Одразу по тому, як мої сестри згоріли живцем. Я ховався в тому, що лишилося від нашого будинку, який вигорів практично дотла. Батьків не стало. Мої сестри, вони... перетворилися на ледве впізнавані купки попелу посеред руйновища вітальні. Я просто хотів, щоб усе це закінчилося. Втомився чути скрізь запах диму. Втомився від самоти. У мене був невеликий скутер «Хонда», на якому я свого часу розвозив піцу. Я завів його в гаражі й чекав, поки задихнуся від вихлопів. Спочатку розболілася голова, тоді мене знудило. Зрештою я знепритомнів. Так я і пролежав хвилин сорок, а тоді в скутері скінчилося пальне і я прокинувся. Гадаю, гараж не був герметично зачинений.