— Ой-ой, — сказав він. — Я сподівався, що ви попросите пронести вам вершків для кави. Але, по-моєму, ви мислите масштабніше.

— Чи є можливість влаштувати так, щоб я вислизнула звідси бодай на годину, щоби побачитися з Пожежником? І якби мені це вдалося, чи не наглянув би ти за Отцем Сторі?

Він зблід.

— Вибач. Не варто було просити про таке.

— Ні, — відповів Майкл. — Усе гаразд. Думаю, в мене б вийшло прикрити вас, якби нагодився містер Патчетт. Я можу затулити шторку перед вашим ліжком, напхати подушок під простирадла і сказати, що ви дрімаєте. От тільки, якщо я допоможу вам вислизнути, допоможу зустрітися з ним... ви обіцяєте повернутися? Ви ж не застрибнете з Пожежником у машину і не втечете звідси, правда?

З усіх можливих запитань, які він міг поставити, саме цього вона точно не очікувала.

— Ох, Майкле, звісно ж, ні. Я б не покинула Отця Сторі в такому стані.

— Добре. Бо ви не можете покинути табір, — сказав він, а тоді нахилився вперед і взяв її за зап’ястя. — Не забравши мене та Еллі з собою.

12

12

Гарпер спускалася пагорбом. Від лютого холоду пощипувало ніс і щеміло в легенях. З рота валила пара, наче вона врубала дракона й почала згоряти зсередини.

Найхолодніше було на сланці, вздовж води, де відкриті вітрам частини тіла німіли від холоднечі. Цівка диму — єдина ознака життя у скутому кригою світі — здіймалася від бляшаного димоходу Пожежникової хижі. Найбільше Гарпер допікало, що мусить йти пірсом, почуваючись незахищеною, постійно очікуючи, що от-от хтось закричить до неї. Але ніхто її не помітив, та й пірс від дзвіниці ховали вічнозелені велети. Вона залізла в човен і скинула мотузку. Тільки-но опиниться на воді, її можуть помітити (від ока в дзвіниці нікому не втаїтись), проте ніч видалася темна, без Місяця і зір, і Гарпер сподівалася, що зможе проплисти непоміченою.

Цього разу вона спромоглася дістатися хижі, не погубивши чобіт у багнюці. Грязюка замерзла, ставши твердою, мов цегла. Гарпер загрюкала у двері. Ніхто не відповів, тож вона постукала знову. Зсередини пахло горілою деревиною та недугою.

— Відчинено, — озвався Пожежник.

Вона увійшла в кімнату, і враз її огорнула задушлива спека. З відкритої печі ринуло золотаве світло.

Він лежав у ліжку, під простирадлом, натягнутим на ноги до пояса, з рукою в брудному перев’язі. У кімнаті витав запах мокротиння, дихання Пожежника було напруженим.

Гарпер підтягнула стілець до краю ліжка і всілася. Тоді схилилася і приклала щоку до оголених грудей Пожежника. Його шкіра пашіла, пахла сандалом і потом. Драконяча луска вкривала йому груди, і звивисті візерунки скидалися на мотиви перських килимів.