Дон замовк. Про всяк випадок він підплив до острова з північного боку, до дальнього кінця скелища, щоб пристати шлюпкою в такому місці, яке годі було побачити випадковому спостерігачу з узбережжя. Гарпер розгледіла два каное, вже витягнуті на берег по гравію. За ними, далі від краю води, стояв на сталевих опорах тридцятитрифутовий круїзний вітрильник, вкритий цупким білим брезентом.

— Як думаєш, що стало зі злодюжкою? — запитала Гарпер. — Здається, за всю зиму не було жодної крадіжки.

— Може, не мала вже що красти, — промовив Дон. — Або врешті отримала те, що бажала.

Гарпер спостерігала за тим, як Дон нахиляється і тягне, нахиляється і тягне, і на думку їй спало, що навіть уся могуть Блискоту не спроможна змагатися з відчуттям тепла близької людини, яку любиш усім серцем, коли вона біля тебе. Одна сила забирала в тебе; інша відкривала прохід до найкращого, найщасливішого в тобі. «Мені подобався той Дон, яким я ставав поряд з ним», — сказав Дон Льюїстон, і Гарпер замислилась над тим, чи була колись у її житті людина, поряд з якою вона почувалася б так само, і саме тієї миті човен, волого захрумтівши, виїхав на пісок, а Дон промовив:

— Ходімо навідаємося до Пожежника, ге?

8

8

Перш ніж вилізти з човна, Гарпер потягнулася рукою в ящик попід лавою і витягла звідти заховану торбу. Пляшка дешевого бананового рому і блок цигарок «Ґолваз» досі були на місці. Дон чекав на неї, трохи піднявшись скелястим виступом, попід носом довгого білого вітрильника. Коли вона наздогнала його, він саме приклав долоню до корпусу судна.

— Зміг би таким стернувати? — запитала вона.

Він повів бровою, скоса здивовано на неї зиркнувши.

— Обігнув би мис Горн і аж до екзотичного Шанхаю дійшов би, якби довелося.

— Нам би трохи далі узбережжям дістатися, і все.

— Гм. Що ж, це трохи легше.

Попід руку вони рушили через дюни вузькою порослою бур’яном стежкою, обійшли пагорб і дісталися хижі Пожежника. Дон підійняв клямку і прочинив двері, по інший бік яких їх зустріли сміх, тепло та мерехтливе золотисте світло.

Рене стояла біля печі, в кухонних рукавицях тримаючи над жаринами за ручку чайник. Біля неї, на стільці під стіною, вмостився Ґілберт Клайн. Коли зайшли Гарпер з Доном, його погляд був саме спрямований до дверей. «У повній готовності зірватися на ноги, якби компанія виявилася йому не до вподоби», — подумалося Гарпер.

Мацц присів на один край Джонової розкладачки, Джон — на інший. Обидва аж заходилися від сміху. Широке потворне обличчя Мацца залилося багрянцем, бідолаха зморгував сльози. Усі вони — усі, крім Ґіла — прикипіли поглядами до Еллі, яка стояла над відром, вдаючи, що мочиться туди по-чоловічому. На голові в неї був Джонів шолом, біля промежини вона тримала пластикову запальничку.