Наступного ранку розпочалося моє навчання. За три дні я вже міг запалювати свічку. За тиждень — викрешувати, наче ходячий вогнемет, струмені вогню. А тоді я почав вимахуватися. Нічого не міг із собою вдіяти. Коли ми з Еллі вирушили в одну з рятувальних місій, я неодмінно мав створити стіну з диму, щоб злиняти не просто так, а з шиком. Якось нас переслідував кремаційний загін, а я обернувся до них і спалахнув, перетворившись на велетенського вогненного демона з крилами, щоб відстрашити їх. Як п’ятами кивали, то аж вищали!

Мене тішило бути оповитим легендами. На мене витріщалися, про мене перешіптувалися. Нема на світі наркотику, сильнішого за славу. Я чванився перед Сарою, що драконяча луска — найкраще, що сталося зі мною в житті. Що як хтось винайде ліки, то я відмовлюся їх вживати. Що луска — то ніяка не пошесть. То чиста еволюція.

Ми часто обговорювали мої теорії щодо драконячої луски: як вона переноситься, як утворює зв’язок з мозком, як утворює ензими, що захищають мене та Ніка від опіків. Це я так кажу, що ми обговорювали мої теорії. Радше я без упину читав їй лекції, а вона просто слухала. О, мені подобалося мати аудиторію, ділитися своїми проникливими заувагами та припущеннями. Ти знаєш, це навіть варто було б вказати у її свідоцтві про смерть. Сара Сторі — забалакана до смерті Джоном Руквудом. У певному розумінні саме це з нею і сталося.

Виразно пригадую наступний день по тому, як уперше перетворився на диявола і розлякав ватагу озброєних чоловіків. Я відвіз Сару на острів — на пікнік і святковий трах. Вона того дня була тиха, витала думками деінде, але мене по самі вінця переповнювала власна велич, тому я заледве це все помічав. Ми кохалися, а тоді я розлігся на ліжку, почуваючись рок-зіркою. Нарешті. Сара підвелася, відшукала джинси і витягла з кишені пляшечку, повну білої сажі. Я запитав, що то в неї таке. Сара відповіла, що то заражений попіл. А тоді, прямо в мене на очах, висипала його на кухонний стіл і вдихнула. Навмисно заразила себе. Я навіть скрикнути не встиг. Звісно ж Сара знала, як заразити себе, бо ж це я розповів їй, як саме поширюється спора.

Уже за три дні на ній з’явилися перші мітки. На спині. Вигляд вони мали такий, наче сам диявол відшмагав її вогненним батогом. Я мав цілковиту рацію щодо методу поширення, але вперше мені зовсім не кортіло сказати: «Я так і знав». Менш ніж за чотири тижні Сари не стало.

15

15

Пожежник скривився, тримаючи пошкоджене зап’ястя лівою рукою.

— Дуже болить? — запитала Гарпер.

— Розповідати не так боляче, як я думав. Приємно згадувати про неї, хай навіть те погане, що трапилося під кінець. Часом мені здається, що останні дев’ять місяців я лише те й робив, що влаштовував пожежі, бо мені подобалося спалювати усе довкола. Типу, якщо згоріла Сара, то нехай палає увесь світ. Підпал допомагає не гірше за «Прозак»[148], — він затнувся, замислившись. — Бляха. Ти не про психологічний біль питала, правда ж?