Гарпер простягнула йому лук, показуючи, де братися руками. Тоді поштурхала його по ногах, щоб він правильно розставив їх і зайняв стійку.

— Натягни тятиву аж до кутика рота, отак, — промовила вона, жестом демонструючи, як це зробити. — Потренуйся спершу без стріли.

Джон так і зробив, здригаючись серед лютого холоду. Ніздрі в нього почервоніли, а обличчя геть втратило колір, зробившись блідо-восковим.

— Ну то як? Схожий я на Еррола Флінна[147]?

— Просто всратися, який крутелик, — відказала Гарпер.

Вона підняла зі скелі стрілу, взяла її в кулак, заплющила очі й насупилася від зосередження.

— Ну, і що це ти робиш?

Гарпер не глянула на нього, проте відчувала на собі погляд Джона, і це її тішило. Тієї миті вона зрозуміла, що їй усе-таки вдасться. Це нагадувало відчуття, коли ти точно знаєш, що влучиш у яблучко, за якусь мить до того, як пустиш стрілу.

Подумки перед Гарпер постала картина, як вона рухає руками, промовляючи «ти і я, крихітко, як тобі таке?» без жодних слів. Тієї миті вона чітко зрозуміла, як це насправді легко. Не треба було робити нічого, щоб з’єднатися з драконячою лускою. У цьому сенсі це нагадувало вагітність. Вона відчувала, як пісня струменить крізь сухожилля та нервові закінчення, відчувала її, наче кров — без звуку, без слів, навіть без найменшої тіні слів. Ти і я, крихітко, як тобі таке?

Гарпер запалала. Вона розплющила очі й побачила, що з долоні сочиться, не обпікаючи шкіру, полум’я — загадкове блакитне полум’я, — оповиває вістря стріли. Скрикнувши від несподіванки, вона впустила її.

Пожежник смикнув її за руку і почав плескати краєм куртки по долоні, намагаючись загасити полум’я. Щоки йому вкрив багрянець. Очі за скельцями окулярів напружилися.

— Ти що виробляєш?

— Нічого, — відказала Гарпер.

— Ти що, заради Бога, собі надумала? Померти закортіло?

— Я... Я лише хотіла побачити...

Та він уже розвернувся і рушив назад, видиратися на дюну. Звиваючись од вітру, куртка лопотіла йому об спину.

Гарпер наздогнала його на самому вершечку кряжа — в найвищій точці острова. Під ними, вбудована збоку в скелище, виднілася хатина з замшілим, порослим морською травою дахом. Гарпер спробувала вхопити Пожежника за плече, але він крутнувся, скидаючи з себе її руку.

Джон приголомшено глянув на неї, ніби щойно відірвавшись від книжки. Очі за скельцями квадратних окулярів дивились напружено.

— Усе це було заради цього? Напоїла мене і приголубила, думала, я розніжуся і покажу тобі, як правильно згоріти живцем?