Він упав, вдарився об бляшану покрівлю і завалився в темінь. Гарпер почула, як він глухо гепнувся на дюну, хапнув повітря, а тоді стишено засвистів, видихаючи.

Тиша.

— Нічого не зламано! — вигукнув він. — Не хвилюйся! Зі мною все гаразд!

Знову мовчанка.

— Хіба що зап’ястя пошкодив, — зненацька невтішним тоном повідомив він.

Гарпер заплющила очі й полегшено видихнула.

— Ой, — пролунав знизу голос Пожежника.

14

14

Вправивши півмісяцеву кістку — що стала на місце з м’ясистим звуком «шмяк!», слідом за яким пролунав жахливий крик, — і перебинтувавши зап’ястя, Гарпер змусила Джона випити два черпаки холодної води й заковтнути чотири пігулки «Адвілу». Потім силоміць вклала його в ліжко, а тоді й сама лягла поряд, пригорнувши за талію, хоч розкладачка й була розрахована на одного.

— Козел ти, — сказала Гарпер. — Тішся, що наново собі ребра не забив.

Джон накрив її руку своєю, пошкодженою.

— Вибач. За те, що я наговорив.

— Ти хочеш про це розповісти? Про те, що з нею сталося?

— Ні. Так. А ти справді хочеш почути?

Гарпер здогадувалася, що більшу частину цієї історії вона вже і так знає, але натомість лише стиснула його великий палець долонею, даючи зрозуміти, що готова слухати. Він зітхнув — з грудей вирвався змучений звук.

— Знаєш, час від часу ми з Сарою плавали сюди... до котеджу на цьому острові, щоб побути подалі від усіх. Еллі з нами не плавала — на той час вона вже практично перетворилася на нічне створіння: спала цілими днями, набираючись сил для нічних вилазок. Нік, як правило, хвостиком чіплявся за компанію, та завше починав куняти після пікніка серед дюн. У будиночку були ліжка, але він вподобав собі для сну човен. Особливо йому подобалося погойдуватися на хвилях, коли човник гупає об причальні палі. Тоді поряд з котеджем був невеликий пірс. Ну, воно й добре. Ми з Сарою могли випити вина, подихати свіжим повітрям, позайматися дорослими справами у котеджі.

Якось ми собі вовтузилися в ліжку, по тому, як поїли холодної курятини з якимось салатом. У ньому ще родзинки були. Коли Сара відчула, що от-от засне, то попросила піти перевірити, як там Нік. Я вийшов босоніж, у самих джинсах — і побачив невеличкий струмінь вогню, який бив з човна. Певен, я б закричав, якби тільки від страху подих геть не перехопило. Я поплентався до пірсу, силкуючись погукати Ніка на ім’я, так, наче він би почув. Але з горла виривався лише тоненький хрип. Я був впевнений, що от-от побачу його у вогні.

Але Нік не був охоплений полум’ям, він дихав ним. Щоразу як човен гепався об чальницю, малий бухикав хмаркою червоного вогню, а тоді дрімотно хихотів. Сумніваюся, що він насправді був при тямі чи розумів, що взагалі відбувається. Мене він точно не бачив. Зрештою, почути мене він не міг, та й не дивився в мій бік. Уся його увага крізь сон була спрямована на ту забавку з вогнем. Тоді я впав навколішки. Ноги раптом стали мов ватяні. Я спостерігав за ним дві чи три хвилини. Він дмухав вогненними кільцями, а тоді змахував пальцями й пускав полум’яні дротики, які пролітали крізь палаючі обручі.