Гарпер розплющила очі. Пожежник пильно вдивлявся в неї, розтуливши рота. Очі в нього блищали, наче він от-от був готовий розплакатися.

— Ти сяєш, — промовив він. — Співаєш мою найулюбленішу на світі пісню і сяєш, мов каблучка з діамантом.

Гарпер опустила погляд і побачила, що він має рацію. Горло їй оповив комірець коралового сяйва; світло пробивалося навіть крізь светр.

Джон прихилився до неї і поцілував — теплим, ніжним поцілунком з присмаком рому, кави, масла та горіхів пекан, цигарок і англійця. А потім відступив, збентежено поглядаючи на неї.

— Вибач, я не хотів, — промовив він.

— Сподіваюся, це не так.

— Ти на смак як цукерка.

— З ложечкою цукру, наскільки мені відомо, ліки начебто проковтуєш легко.

— Це ліки були?

— Важлива частина одужання. Вживаєш два поцілунки, а зранку кличеш знов.

— Два?

Вона поцілувала його знову, а тоді відійшла, сміючись із виразу його обличчя.

— Ну ж бо, Джоне. Твоя черга стріляти. У тебе добре вийде. Ти англієць. У твоїх венах струмує кров Робіна Гуда. Тримай.