Очі в старого були розплющені, і він всміхався до неї — своєю старечою, ніжною, доброю дамблдорівською посмішкою. Погляд у Тома був чітким й пильним.
Гарпер повернулася до нього, звісивши ноги з краю розкладачки. У неглибокій посудині біля його ліжка миготіла свічка.
Отець Сторі заговорив тихим, кволим голосом.
— Час від часу мій добрий друг Джон Руквуд любить дражнити мене, говорячи, що з вивчення теології користі стільки ж, як і з дірки в голові. Від Ніка я дізнався, що ви врятували мені життя дрилем зі свердлом у чверть дюйма, просвердливши ззаду черепа дірку. Гадаю, тут я Джона взув. Треба буде йому сказати, — його очі блищали. — Ще він любив переконувати мене, що релігійні люди закостенілі у поглядах. Ну і в кого тепер розум відкритий, га?
— Отче, ви пригадуєте, хто я?
— Аякже! Медсестра. Певен, ми товаришували, от тільки мені важко нині пригадати ваше ім’я. Ви підстригли волосся. Думаю, це мені й заважає згадати. Раптом не... Джулі Ендрюс? Ні. Це... неправильно.
— Гарпер, — відказала вона.
— Ах! — вигукнув Отець. — Так! Гарпер...
Тоді він насупився.
— Гарпер Ґелловз[152]?
— Майже! Вілловз, — вона торкнулася його зап’ястка, намацавши пульс. Він був сильним, стійким, повільним. — Як ваша голова?
— Не так кепсько, як ліва стопа, — відказав Том.
— А що з лівою стопою?
— Пече, наче мураха покусала.
Гарпер підійшла до розкладачки Отця і взялася оглядати його ногу. Між великим та другим пальцями видно було запалену ґулю, яка справді виглядала так, наче його вкусив павук. Були там і давніші червоні цятки, на місцях інших укусів, які вже взялися пожовклим синцем.
— Гмм, — пробурмотіла Гарпер. —
— Скільки я був непритомний? — запитав Отець.
— Трохи більше двох місяців. Останні кілька днів ви почали отямлюватися. Після травми голови були деякі... деякі ускладнення. У вас було як мінімум два напади, з проміжком у кілька тижнів. Я навіть сумнівалася, чи ви взагалі оговтаєтесь.