— Інсульти?

Вона присіла на краєчок його ліжка. Мовою жестів попросила Ніка принести їй «серце-слухати-вухом штуковину», і хлопчик попрямував до столу по стетоскоп.

— Ви говорите до мого онука мовою жестів? — запитав Отець Сторі.

— З Ніка хороший учитель.

На це Том усміхнувся. А тоді, про щось подумавши, насупив брови.

— Якщо в мене був інсульт, то чому не порушене мовлення?

— Це не завжди стається. Так само, як і частковий параліч. Але ви відчуваєте обидві руки і ноги? Обличчя не німіє?

Він почухав бороду, вщипнув себе за носа.

— Ні.

— Це добре, — тихо мовила Гарпер, усе як слід обмірковуючи. Перед очима постала картина: роздутий червоний павук кусає Отця поміж пальців ніг. Але цю думку вона відразу прогнала.

Повернувся Нік зі стетоскопом. Вона послухала серцебиття Отця Сторі (сильне) та його легені (чисті). Перевірила зір, попросивши простежити поглядом за кінчиком ватяної палички, яку вона спочатку наблизила до його носа, а тоді відвела назад.

— Я знову впаду в кому? — запитав Том.

— Сумніваюся.

— А звідки взялася крапельниця?

— Це довга історія. За останні кілька місяців багато що змінилося.

Його очі засяяли від хвилювання.

— Є ліки? Від луски?

— Ні, — відповіла Гарпер.

— Ні. Звісно ж, ні. Інакше ми б не ховалися досі в таборі Віндем, а ви б не доглядали за мною в лазареті.

Том розглядав обличчя Гарпер, і його усмішка зробилася сумною та стривоженою.