Він примружив очі.

— Як гадаєте... люди зрозуміють те, що Керол заподіяла містеру Кроссу? Чи пробачать вони їй?

Гарпер стало цікаво, скільки людей пробачить Отцю Сторі, якщо він викриє перед ними Керол, але вголос не стала цього казати. Втім, він помітив на її обличчі сумнів.

— Думаєте, на цьому табору настане кінець? — запитав він.

За якусь мить вона відповіла... утім, надавши не відповідь, а зустрічне запитання.

— Ви пам’ятаєте всі ті балачки про острів Марти Квінн?

— Так.

— Він справді існує. Ми знаємо, де він є. Я б хотіла вирушити туди. Там є медична установа, де б я змогла безпечно народити дитину. Як я знаю, є й інші, хто хотів би поїхати також. Гадаю... коли стане відомо про Гарольда Кросса... і що ви одужали... гадаю, що так, табір може розпастися. Тієї ночі, коли на вас напали, ви сказали, що плануєте вигнати когось із табору. Вислати з кінцями. Я не знала, що ви говорили про Керол. Думаю, — Гарпер глибоко вдихнула на повні груди, намагаючись опанувати себе. Бо збиралася запропонувати ідею, яку сама вважала максимально відразливою, — вона могла би вирушити зі мною. З нами. З тими, хто піде, якщо це буде дозволено.

— Ну звісно ж вам буде дозволено піти, — відказав він. — Але, може, все-таки на краще буде, якщо Керол залишиться тут. У своєрідному ув’язненні. Я теж залишуся, щоб доглядати за нею. Допоможу їй віднайти себе колишню, якщо це взагалі можливо.

— Отче, — промовила Гарпер.

— Том.

— Томе. Може, нам краще почекати ще день перед тим, як ви говоритимете з дочкою. Ви ще дуже слабкий. Думаю, вам варто відпочити.

— Мені відпочиватиметься ліпше, коли побачу онучку та Джона, — відповів він. — І так, доньку. Я ніжно люблю Керол. Я зрозумію, якщо ти не можеш... якщо ненавидиш її. Та принаймні знай: хай у чому вона винна, хай які злочини скоїла, вона завжди вірила, що робить це заради людей, про яких турбується і яких любить.

Гарпер вважала, що в Керол хвороблива потреба змушувати навколишніх підкорюватися, поступатися їй в усьому, — і це бажання нічого спільного з любов’ю не мало, але Том Сторі здатен був це побачити не більше, ніж Нік — бодай щось почути.

Втім, казати йому про це Гарпер не стала. Якщо Том справді хотів цієї ж ночі розібратися з Керол, то попереду на нього й так чекало вдосталь неприємностей. Не варто було їх збільшувати без потреби. Тож спершу Джон. Послати звістку Еллі. Еллі приведе Керол. Що б не спіткало Отця Сторі, він буде не сам.

Гарпер обернулася до Ніка і заговорила до нього, виводячи руками жести.

«Маю піти по Пожежника. Склади дідусеві компанію. Ти йому потрібен. Йому можна сьорбати воду, маленькими ковточками, помалу. Ти бачиш? Мої слова правильні?»