— Джеймі! — закричала Еллі вслід дівчині, яка понівечила їй обличчя. Через Ніка вона нізащо не змогла б підхопитися, та й на це не було часу.

За якусь мить дзвін унизу тихо дзенькнув, коли на нього приземлилася Джеймі.

Пожежник ошелешено оглядався довкола, і його обличчям цівками збігала кров. Гарпер рукою забрала йому з очей волосся, а тоді ніжно, акуратно пригорнула. Вона відчула, що годі вже боротися. Час уже всім огорнути одне одного в обіймах: їм чотирьом, їхній маленькій звихнутій родині. Їм п’ятьом, якщо рахувати маля. Вони обійматимуться, зустрічаючи кінець у теплі та близькості. Принаймні поки Джейкоб не розженеться, щоб знову взяти будівлю тараном. Цього разу вже ближче до вежі, скидаючи кожного з них у вир полум’я.

Луна від дзвона досі розкочувалася внизу. Він дзень-дзеленькав тихим, пронизливим, золотистим звуком, неначе був лише крихітним дзвіночком. Пожежник підняв голову і визирнув, поглядаючи в дим уздовж південного боку каплиці.

Пожежна вантажівка — за кермом якої сидів Ґілберт Клайн, який саме витягнув руку, щоб задзвонити в мідний дзвоник — вирвалася з клубів диму, на повному ходу таранячи «шеві сілверадо». Стара пожежна машина з номером «5» на решітці важила під три тонни. Вона розплющила передок «інтимідейтора» з легкістю черевика, який чавить банку з-під пива. Двигун «шеві» втиснувся в кабіну, трощачи панель приладів і розтинаючи водія навпіл. Пікап відірвався від землі. Якийсь час передні колеса крутилися в повітрі, а тоді авто беркицьнулося назад, поховавши під собою стрільців, що стояли на кузові.

Пожежна вантажівка потягла «шеві» за собою, проволочивши його грязюкою аж до ґанку церкви. Пожежна машина рвучко спинилася, завищали пневматичні гальма. Круглолиця низенька жіночка з заплетеним у кіски волоссям, яке де-не-де вже посріблила сивина, вистрибнула з пасажирського сидіння та поквапилася до хромованої сходинки на задньому бампері.

Рене забралася на дах вантажівки і підняла дерев’яну драбину, повернувши її в бік церкви. Кінець драбини гепнув у зовнішню стіну. Тоді Рене стала озиратися ліворуч та праворуч, неначе впустила щось, можливо, сережку, і намагалася розгледіти, куди та впала. Жінка схилилася й відчинила невеликий відсік на даху вантажівки, вишукуючи щось серед пожежних сокир і сталевих багрів. Вона розпачливо захитала головою.

— У тебе прямо під ногами! — заволав до неї Пожежник. Здавалося, він здогадувався, що саме шукає Рене. Він приклав долоню до рота і знову гукнув: — ПІД НОГАМИ!

Рене підвела погляд, примружившись і вдивляючись у клуби диму, та витерла тильним боком долоні піт зі щік. Вона знов опустила погляд, потупившись собі під ноги, а тоді кивнула й припала навколішки. У круглому заглибленні даху виднівся іржавий залізний кривошип. Докладаючи зусиль, Рене почала його обертати. Дерев’яна драбина затремтіла і, погойдуючись, почала підійматися вздовж церковної стіни у бік вежі.